Дні Турбіних - п'єса про інтелігенцію та революцію
Химия

Дні Турбіних — п’єса про інтелігенцію та революцію


Завантажити реферат: Дні Турбіних — п’єса про інтелігенцію та революцію

У 1934 році у зв’язку з п’ятисотою виставою «Днів Турбіних» П. С. Попов, друг М. Булгакова, писав, що цей твір є «однією з тих речей, які якось всуваються у власне життя і стають епохою для себе» . Відчуття, виражене Поповим, зазнали майже всіх людей, які мали щастя бачити спектакль, що йшов у Художньому театрі з 1926 по 1941 рр.

Провідною темою цього твору стала доля інтелігенції в обстановці Громадянської війни та загальної здичавіння. Навколишньому хаосу в цій п’єсі протиставлялося завзяте прагнення зберегти нормальний побут, «бронзову лампу під абажуром», «білизну скатертини», «кремові штори».

Зупинимося докладніше на героях цієї безсмертної п’єси. Сім’я Турбінних — типова інтелігентна родина військових, де старший брат полковник, молодший юнкер, сестра дружина полковника Тальберга. І всі друзі Турбіних також військові. Велика квартира, де є бібліотека, де за вечерею п’ють вино, де грають на роялі та безладно співають російський гімн, хоча вже царя немає, а в Бога ніхто не вірить. До цього будинку завжди можна прийти. Тут вимиють і нагодують замерзлого капітана Мишлаєвського, який сварить, на чому світ стоїть і німців, і Петлюру, і гетьмана. Тут не дуже здивуються несподіваній появі «кузена з Житомира» Ларіосіка, якого «притулять та зігріють». Це дружна сім’я, де всі люблять одне одного, але без сентиментальності. Для вісімнадцятирічного Миколки, який прагне битв, старший брат є найвищим авторитетом.

Олексій Турбін, на наш погляд, дуже молодий, але у свої тридцять років він уже полковник. За його плечима війна з Німеччиною, що тільки що закінчилася, а на війні талановиті офіцери висуваються швидко. Він розумник, думаючий командир. Булгакову вдалося у його особі створити узагальнений образ саме російського офіцера, продовжуючи лінію толстовських, чеховських, купринських офіцерів. Особливо близький Турбін до Рощина з «Ходіння по муках». Обидва вони добрі, чесні, розумні люди, які вболівають за долю Росії. Вони служили Батьківщині і хочуть їй служити, але приходить такий момент, коли їм здається, що Росія гине, а тоді немає сенсу у їхньому існуванні. У п’єсі є дві сцени, коли Олексій Турбін проявляється як характер. Перша — у колі друзів та близьких, за «кремовими шторами», які не можуть укрити від воєн та революцій. Турбін свідчить, що його хвилює; незважаючи на «крамольність» промов, Турбін жалкує, що раніше не міг передбачити того, «що таке Петлюра». Він каже, що це «міф», «туман». У Росії, на думку Турбіна, дві сили: більшовики та колишні царські військові. Незабаром прийдуть більшовики, і Турбін схильний думати, що перемога буде за ними. У другій кульмінаційній сцені Турбін діє. Він командує. Турбін розпускає дивізіон, наказує всім зняти відзнаки і негайно втекти по будинках. Турбін каже гіркі речі: гетьман та його підручні бігли, кинувши армію напризволяще. Тепер уже нема кого захищати. І Турбін приймає важке рішення: він не хоче більше брати участь у «цьому балагані», розуміючи, що подальше кровопролиття безглуздо. У його душі наростають біль та розпач. Але командирський дух у ньому сильний. «Не змій!» — кричить він, коли один із офіцерів пропонує йому бігти до Денікіна на Дон. Турбін розуміє, що там та сама «штабна орава», яка змушує офіцерів битися з власним народом. А коли народ переможе і «розколе голови» офіцерам, Денікін теж втече за кордон. Турбін не може зіштовхувати одну російську людину з іншою. Висновок такий: білого руху кінець, народ не з ним, він проти нього. Адже як часто в літературі та кіно зображували білогвардійців садистами з хворобливою схильністю до лиходійств! Олексій Турбін вимагає, щоби всі зняли погони, але сам залишається в дивізіоні до кінця. Микола, брат, правильно розуміє, що командир «смерті від ганьби чекає». І командир дочекався її. Він гине під кулями петлюрівців.

Олексій Турбін — трагічний образ, цілісний, вольовий, сильний, смілива, горда людина, яка впала жертвою обману та зради тих, за кого він бився. Строй звалився і занапастив багатьох тих, хто йому служив. Але Турбін, гинув, зрозумів, що був обдурений, що сила в тих, хто з народом. Булгаков мав велике історичне чуття і вірно розумів розстановку сил. Довго не могли вибачити Булгакову його любов до своїх героїв.

В останній дії Мишлаєвський кричить: «Більшовики?.. Чудово! Мені набридло зображати гній у ополонці… Нехай мобілізують. Принаймні, знатиму, що я служитиму в російській армії. Народ не з нами. Народ проти нас». Грубуватий, гучний, але чесний і прямий, добрий товариш і добрий солдат, капітан Мишлаєвський продовжує в літературі відомий тип російського військового — від Дениса Давидова до наших днів, але він показаний у новій, небувалій ще війні — Громадянській. Він продовжує і закінчує думку старшого Турбіна про загибель білого руху, важливу думку, що веде в п’єсі.

У будинку є «щур, що біжить з корабля», — полковник Тальберг. Він спочатку лякається, бреше про «відрядження» в Берлін, потім про відрядження на Дон, дає лицемірні обіцянки дружині, за якими слідує боягузлива втеча.

Ми так звикли до назви «Дні Турбіних», що не замислюємося над тим, чому так названо п’єсу. Слово «Дні» означає час, ті небагато днів, у які вирішувалася доля Турбіних, всього способу життя цієї російської інтелігентної сім’ї. Це був кінець, але не обірване, занапащене, знищене життя, а перехід до нового існування в нових революційних умовах, початок життя та роботи з більшовиками. Мишлаєвський буде добре служити і в Червоній Армії, співак Шервінський знайде вдячну аудиторію, а Миколка, мабуть, навчатиметься. Фінал п’єси звучить мажорно. Нам хочеться вірити, що всі прекрасні герої булгаковської п’єси стануть щасливими, що мине їх доля багатьох інтелігентів страшних тридцятих, сорокових, п’ятдесятих років нашого непростого століття.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *