«Діти війни» в романі М. Вінграновського «Первінка»
Реферати

«Діти війни» в романі М. Вінграновського «Первінка»


Діти війни. Скілки випало на їхню частку! Поневіряння, голод, холод, втрата рідних і близьких. І всі смерди негаразди витримували, терпіли, з усіма хворіли, наперед розлучалися з кращим життям часом — дитинством. Війна зробила їх дорослими. Україною прокотився страшний вогняний смерч. Сотні зруйнованих місць і сил, будівельні заводи і фабрики, шахти, мільйони загиблих. Поля, замість життя і пшениці з надлишками снарядів і бомб.

Після вітру України від німецько-фашистського гарнізону субпродукти ожили, українська земля відродилася. Хоч кровопролитна війна ще не закінчилася, хоч на заході ще були похмурі бої, життя на краю воріт території України було сповнене потрохів.

Опис «Первінка» Миколи Винграновського перенесе нас до тієї далекої залишилася річки війни. Біля старої кованої хати жила жінка Марія і троє її дітей, старшому з них, Микольцю, було всього дванадцять років. Життя цих дітей війни було надзвичайно важким: їм довелося терпіти і голод, і холод. Чоловік Марій Максим Миколайович пожертвував копійки з фронту. Але Марія їх не плямила, брала субпродукти, маючи можливість купити корову, щоб легше було дітей годувати. За кілька копійок у провінції війни вже знали, а корову важливо було привезти за дрібну копійку. Ще до цього Марія захворіла, сама не могла піти на базар, і довірила їй Микольця.

Хлопець несерйозний за скелем, він розумний: навіть якщо він найстарший у цій родині. Війна колись зробила його ніби підросла. Він розумів, як відповідність ставиться на нову. Зі шованим за лоном копійки вин прийшли до напізруйнованого місця. Було вже рано, а ринок був повний людей. І корів було небагато — вуса чотирі. А копійки — обманюють. Проте Микольці пощастило купити чорненьку корову — тоненьку, аж реберця блищали, з дрібними, як яблуко, вім’ям. Титонька, ніби корову продавала, сказала, що її треба назвати Первісток і дала три пляшки молока. Розрахуючись із титонкою, Миколка взяв налигач і поїв ківку додому. Він був дуже вистачає: хоч корову купи, а копійку пожалі. П’ятдесят тисяч втратили нову.

Таким чином, дім важливий і небезпечний. Ткаючи, німці так покалічили землю, що не можна було ходити — самі болота. Дорога розвантажена. А на землі лежали трупи коней, яких гнали німці. Але на деякий час все замінили. Скоро буде темно. Хлопець був уже приголомшений і, викопавши корову, сів у поле, вона заснула. А брехня, якщо проскочила, провівши перший обстріл: Ішова вдарили наші й німецькі летаки, а хлопця враз з корови воскресили ворони від бомб. Але все-таки ти був далеко, а неушкодженім дістався додому, дечекала його була швилована мати, а назустріч пішов розшукувати Миколку зробив Рятушняк. Зразу ж з хати вселивши Пер-вінку, Миколка подумав: що буде сморід? Вірішілі, шо рікватимуть солому з хатніх стріх. Тоді була радість!

Своя корова!

Самі їли таж абичим: то з лободою, то з щавлем, то Микольці ходили в розшукати трохи магару, і варили кашу для хворої матері. Допомагав як момент і зробив Рятушняк. А ще смерди вижили, стояли. Дочірня тата, як перевернута спереду. А тато з дідом Рятушняком викопали зерно, що перед ним закопали, як німці в село зайшли. Я почав сівбу. Найкраще святе для хлібороба.

Попереду було мирне життя. А в тій, що дожила до хлопця, хлопчика, дитини, багряна дитина грала неаб’якську роль, війна – дорослу.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *