Диференціація дислалій
Химия

Диференціація дислалій


Диференціація дислалій

<…> У процесі мовного розвитку можна виявити патологічні форми, які, за поглядами деяких сучасних авторів, визначаються як:

1) функціональна дислалія, природа якої
визначається як нейродинамічна, що виражається
у слабкості диференціювального гальмування в речедвіга-
тельном та речеслуховому аналізаторах;

2) механічна, пов’язана з вродженими вадами
розвитку периферичного апарату мови або викликана
травматичними ушкодженнями його;

3) органічна або центральна, яка виражає
яся в недостатності окремих м’язових груп мовлення
го апарату (мови, м’якого піднебіння, губ) або в загальній слабкій
діяльності всього периферичного мовного апарату,
ванною ураженням тих чи інших відділів нервової системи.

При первинному обстеженні артикуляції дитини-дис-лалика ясно помітна різниця у перших двох формах дислалій.

При функціональній дислалії не відзначається жодних відхилень від норми як у будові периферичного мовного апарату, так і в його рухах. Всі рухи виробляються легко і правильно як по інструкції, так і по наслідуванню. Координація рухів легко доступна, наприклад, неодноразове висування та прибирання мови при відкритому роті, задування на кінчик висунутої мови. Легко виходять проби утримання заданого становища мови та губ. При огляді мови у положенні спокою в порожнині рота не відзначається асиметрія половини мови. Рухи губ при скалі та руху язика при висуванні теж симетричні.

При функціональній дислалії порушення мови обмежено звуковим складом слова; легкі аграматизми, які у промови маленьких детей-дислаликов, пов’язані з освоєнням рідної мови. Вони швидко зникають при наслідуванні правильної мови.

Причиною функціональної дислалій буває невелика обмежена слабкість у якійсь ділянці нервово-

150

Л. В. Мелехова

м’язового апарату мови під час її становлення. Вона викликається запізненням формування тонких мовних диференціювань. Ця тимчасова слабкість проходить у міру зростання та розвитку дитини, але слід від неї залишається у вигляді засвоєної неправильної вимови тих чи інших звуків мови.

В інших випадках функціональна дислалія виникає в результаті наслідування неправильної мови людей, які оточують дитину.

Виправлення вимови при функціональній формі дислалії проходить без особливих зусиль у короткий термін (від кількох занять до одного місяця). Нова вимова легко засвоюється дитиною, і вона забуває про свою неправильну вимову.

При механічній дислалії особливість у будові апарату артикуляції помітити неважко. Так, незарощення твердого і м’якого піднебіння, розщеплення губи, прогнання або прогенію легко виявляють при першому огляді. Укорочення під’язичного зв’язку можна бачити під час піднімання кінчика язика до верхніх зубів або при присмоктуванні язика до піднебіння. Грубі аномалії у розстановці зубів (що обумовлюють неправильне звучання деяких звуків) теж легко видно. Важким для розпізнавання при зовнішньому огляді виявляються особливості у будові глотки, коли збільшено відстань від краю піднебінної фіранки до задньої стінки глотки, що є причиною гугнявої мови.

При механічній дислалії логопедична робота так само, як і за інших форм дислалії, повинна починатися рано.

Ще до отримання оперативної хірургічної допомоги заняття з логопедом помітно покращують мову. Пластичність дитячого мозку і всього периферичного апарату мови дозволяє виробити у дитини правильну артикуляцію звуків навіть за наскрізної ущелини піднебіння. Деякий носовий витік повітря під час мовлення зберігається, але не заважає дитині користуватися своєю мовою. Доопераційний період логопедичної роботи позитивно впливає на продовження її та після операції: травмовані тканини (м’якого піднебіння, губи) легше піддаються впливу масажу та гімнастики. Придбана початкова навичка правильного звуковідношення відновлюється і зміцнюється швидше.

Диференціація дислалій 151

clip_image002У логопедичній роботі при механічній дислалії (ринолалія, укорочена вуздечка язика тощо) несприятливими виявляються змішані випадки, коли, крім дефекту в будові периферичного апарату мови, є ще стерта форма дизартрії. У разі виправлення промови сильно уповільнюється, і іноді вдається сформувати правильне вимова всіх звуків промови.

Що ж до групи мовних розладів, які іноді диагносцируются як органічна, чи центральна, дислалія, то за аналізі таких форм відзначається ряд труднощів. Звісно, ​​у випадках, коли психоневрологом при короткому амбулаторному обстеженні виявлено виражена органічна неврологічна симптоматика, тоді ці форми правомірно відносять до дизартрии. Але так буває далеко не завжди. У практиці логопедичної роботи ми зустрічаємося з такими дітьми-логопатами, у яких лікарське (психоневрологічне) обстеження найчастіше не відзначає симптомів органічного ураження нервової системи та їм ставиться діагноз – дислалія. Коли ж логопед починає систематичну роботу з такою дитиною, то в динаміці її відкривається ряд особливостей, що вислизають при першому амбулаторному дослідженні, а саме: різний стан мови в ротовій порожнині в стані спокою і обмеженість, неточність і слабкість рухів мови.

Мова буває неспокійною, напруженою, лежить бугром, постійно відтягуючись у глиб рота. Іноді спостерігається падіння правої або лівої половини мови, тоді він постійно крениться в один бік. В інших спостерігається схильність до звуження язика, який при спонуканні до дії відразу стає вузьким та довгим. Цей стан свідчить про зміни тонусу м’язів язика в одній або обох половинах язика. Часто буває, що кінчик язика слабо виражений, тобто передній край його не витягується (при нормальній під’язичній зв’язці). Дитина не вміє зробити рух Кінчиком язика, довго не відчуває його положення в роті, що говорить про паретичний стан власних м’язів язика.

В інших випадках, за відсутності обмеження в рухах язика та губ, часто буває неточність та слабкість рухів. млявість, обмеженість рухів обумовлюються гіперкінезами мови, завжди рухомого, як би не знаходить необхідного становища. Особливо це видно за

152

Л. В. Мелехова

рухах мови вперед, вгору та в сторони. Повторення рухів викликає швидку втому, сповільнюється темп рухів, швидко настає втрата точності рухів. При повторенні рухів іноді спостерігається легке посиніння язика, з’являється тремтіння.

У дошкільному віці діти-дислаліки відрізняються підвищеною збудливістю або, навпаки, загальмованістю; часто вони мають легке відставання у загальному розвитку. Вони менш активні у колективі, соромляться своєї нестачі. Їх мова може викликати глузування у однолітків та критичні зауваження у дорослих — це ще більше пригнічує їх і призводить до вторинних змін у характері. У таких дітей рано може розвинутися дратівливість, плаксивість, уразливість. Вони самі не можуть впоратися з поганою мовою і, страждаючи на це, реагують непослухом, агресивною поведінкою.

На противагу звичайної функціональної дисла-лии описана форма виправляється повільно. Термін логопедичних занять зростає до кількох місяців, інколи ж потрібно повторити курс логопедичних занять. Аналіз подібних випадків змушує виділити зазначену групу як групу ускладнених дислалійс різними причинами, які повинні бути точно вивчені, оскільки це має велике значення для прогнозу та терміну логопедичних занять. Зазначені форми, мабуть, можуть трактуватися як стерті форми дизартрії, недостатньо точно діагностовані при первинному медичному обстеженні. Стерті форми дизартрії (органічна дислалія) та механічна дислалія зберігаються після виходу дитини з дошкільного віку.

Зниження відсотка дітей із неправильною мовою у старшому дошкільному та шкільному віці відбувається за рахунок зменшення функціональної дислалії.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *