Чоловічий костюм епохи пізнього середньовіччя
Химия

Чоловічий костюм епохи пізнього середньовіччя


Завантажити реферат: Чоловічий костюм епохи пізнього середньовіччя

Повільна агонія античного рабовласницького суспільства закінчилася в 476 р., коли війська варварів заволоділи Римом і перестала існувати колись могутня Римська імперія, яка не мала суперників.

Почалася нова епоха історія Європи. Нові народи та племена заселили європейську територію колишньої Римської імперії та захопили землі за її північно-східними кордонами. У безперервних війнах, сутичках, набігах, переділах і завоювання формувалися нові, поки що не стійкі держави. У цій боротьбі було зруйновано і зникло багато античних міст і поселень з їх чудовими пам’ятниками мистецтва, а ті, що вціліли, перестали відігравати колишню роль адміністративних, торгових і культурних центрів. Основним ядром життя тепер стає маєток феодала, здатного захистити своїх поселян від зовнішнього ворога.

Занепад міст і міської культури призводить до того, що ремесло, торгівля перестають годувати городян, і вони також поспішають придбати клаптик землі, щоб якось існувати. Ставлення кожного жителя до землі визначало його соціальне становище вже в ранній період існування феодального суспільства і створило чітке розподіл населення на стани, а також суворе їхнє підпорядкування відповідно до прав на землю.

Становий характер європейського феодального суспільства, роз’єднаність окремих феодалів — натуральне господарство задовольняло все невибагливі потреби жителів — призводить до уповільнених темпів життя та розвитку культури. Жорстокі наслідки міжусобних війн змінюються періодами відносного благополуччя, особливо у селян, що перемежуються, проте, вибухами розпачу – селянськими заворушеннями. Це породжує характерний для середньовіччя страх перед будь-якою новизною, підсвідоме прагнення зберегти все без змін.

У такій обстановці складаються новий побут та костюм. Основними джерелами формування костюма був одяг варварів і християн епохи пізньої Римської імперії, що існували серед споконвічного населення Італії та Галлії.

Хоча племена і народи, що заселили Європу, були різні за своїм етнічним складом, їх костюм мав ряд спільних характерних рис: насамперед у його основі лежав крій і прагнення відтворити в одязі форми тіла, а не драпірування, що існувало в античному світі. Початковий крій одягу варварів був близьким до давньоперського, і саме він ліг з основу подальшого розвитку європейського костюма.

Чоловічий костюм складався з штанів різної довжини — стародавні римляни називали їх «бре», досить короткою сорочки-туніки та невеликого плаща-сагуму з вовняної тканини або хутра, шкіряного взуття, типу постол, або м’яких черевиків. Одяг з досить грубих домотканих матерій, вовняних, лляних і напіввовняних на прядив’яній основі, мабуть, був орнаментований вишивкою, проте про це є лише уривчасті відомості. Під впливом римського костюма у європейців з’явилися довгі туніки та далматики, невідомі варварам. Вони стали знаком привілейованого становища. Цей одяг могли носити знатні люди. Тому урочисте вбрання королів було обов’язково довгим.

Більш повні відомості про костюм відносяться вже до VIII — IX століть, коли виникли перші спроби об’єднання невеликих феодальних країн. Найбільшою і стійкою з них була держава франків. Вищого розквіту воно досягло за Карла Великого (кінець VIII століття) та його спадкоємців — Каролінгах (IX століття). У цей час відновлюється спілкування між Західною Європою і Візантією, що майже перервалося, і в королівство франків надходять візантійські товари — головним чином тканини для урочистих одягів. Тканини місцевого виробництва, пофарбовані рослинними барвниками — мірою, шафраном, ліщиною та ін, — були поширені навіть при дворі Карла Великого.

Європейський костюм цього часу мало чим відрізняється від костюма варварів. Сорочка-«шенс» — вище колін, все той же бре до середини литок і плащ, званий тепер «манто». Відмінною особливістю костюма франків було взуття. Замість черевиків з м’якою підошвою вони носили полотняні або з м’якої шкіри панчохи, перетягнуті зверху шкіряними ременями, залишаючи відкритими пальці. Носити закрите взуття в епоху Каролінгів мали право, мабуть, лише король та члени його роду.

Більш ошатною і багатою, що зберегла помітні риси римсько-візантійського костюма, був одяг італійців. У деяких південних районах Італії навала варварів не завдала великих руйнувань, там зберігалися, і раніше, ніж в інших державах Європи, стали розвиватися ремесла, існувала і торгівля з Візантією та Сходом. Все це не могло не позначитися на характері костюма: в Італії більше, ніж будь-де, були поширені парчові, шовкові і тонкі вовняні тканини, довгий одяг був привілеєм не тільки володарів, а й більшості людей похилого віку.

Однак, незважаючи на елементарність форм і відносну убогість тканин, декоративне рішення європейського костюма V-IX століть відрізняється самобутністю та високим рівнем художньої майстерності. Це насамперед відноситься до прикрас з металу (золота, бронзи), що органічно входили до загальної композиції костюма. Малюнок стрічок, перевитих шнурами, геометричних візерунків з умовними зображеннями тварин, виконаний із золота або бронзи з великими альмандинами та іншими гранатами, створював візерунок незвичайної краси та яскравості. Цей так званий «звірячий стиль» з його своєрідним умовним трактуванням матеріалу був створений нащадками варварів, які підкорили Європу. У ньому позначилося нове бачення світу, інше ставлення до природи. З цього стилю і почало розвиватись все європейське мистецтво середньовіччя.

У IX — X століттях у Європі повільно і поступово розвивається ремесло, оживає торгівля. Життя стає менш замкненим, і в людей виникає прагнення вийти за межі дійсності. Часті неврожаї, масові епідемії, міжусобні війни та пов’язане з ними розорення тепер народжують у багатьох людях мрію про «обітовану землю», повне задоволення та благополуччя. Так внутрішні процеси життя європейських народів готують ґрунти для хрестових походів.

У цей час розвивається будівельне мистецтво, — архітектура і формується особливий художній стиль — романський, показав творчу силу молодих народів. Характерні риси цього нового стилю — спокійні монументальні форми, при чіткій конструкції, стримане застосування декору, тісно пов’язаного з конструктивним задумом — ми знаходимо не тільки в архітектурі, але і в костюмі. Нерозривне стилістичне єдність всіх видів мистецтва — відмінна риса будь-якої епохи — притаманно середньовіччя.

Спілкування між європейськими країнами, що розвивається, і особливо завоювання Англії норманським герцогом Вільгельмом I (1066 р.) поширили вплив Франції, як країни більш культурної. Військо Вільгельма I складалося не лише з лицарів Нормандії, а й із французів, вихідців із Фландрії, Бретані та навіть Італії. Всі, що залишилися живими сподвижники Вільгельма отримали в Англії землі і утворили в англійській земельній аристократії міцний шар відданих слуг короля. Вони асимілювалися, й у англійську мову увійшло багато французьких слів, зокрема і назви одягу. Поширилися в Англії деякі французькі та італійські форми одягу, особливо жіночі, але тут вони отримали своєрідне трактування.

У XII столітті, після низки хрестових походів, під враженням багатств і розкоші Візантії, в побут європейців входить довгий одяг. Її носять тепер молоді люди, особливо дворяни.

Ремесло, що розвивається, збільшує кількість тканин, а головне — покращує її якість. Дедалі більше утворюється привізних матерій. Європейці вже не задовольняються шенсом, бре та манто. Понад шенсу носять «бліо» — довгий або довгий одяг з бічними розрізами, крізь які видно шенс. Шенс та бліо завжди робили різних кольорів. На ноги надягають вузькі довгі панчохи — «шоси», якими прикривають частину бре. Шоси тасьмами прив’язують до пояса. Верхнім одягом служив плащ різних розмірів.

Примітною особливістю взуття XII століття були довгі шкарпетки — «пігаш», що своєю гострою формою порушували спокійні лінії костюма. Поява пигаш пов’язують з ім’ям графа Анжуйського, який бажав приховати потворну форму стопи. Таке взуття було поширене у Франції, а й у інших західноєвропейських країнах.

Містяни носили м’які чоботи з дуже короткими халявами — «ботт», але в кінці XII століття і у них з’являються довгі гострі шкарпетки.

Головні убори чоловіків не мали жорсткої основи, іноді їх драпірували подібно до східного тюрбану. Найпоширенішим був «куаф» — рід каптуру, з подовженим мисом ззаду.

Література:

  1. Мерцалова М. Н. «Костюми різних часів народів»

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *