Бінарна алгебраїчна операція
Химия

Черевний тиф. Паратифи A та B


Черевний тиф.  Паратифи A та B

Завантажити реферат: Черевний тиф. Паратифи A та B

Черевний тиф — гостра інфекційна хвороба з фекально-оральним механізмом передачі, що характеризується бактеріємією, ураженням лімфоїдного апарату тонкої кишки і протікає з лихоманкою, інтоксикацією, розеольозним висипом.

Етіологія. Збудник хвороби відноситься до сальмонел групи D — Salmonella typhi. Це аеробна, грамнегативна паличка, що має складну антигенну структуру, стійка у зовнішньому середовищі: у воді зберігається до 1-5 міс., у випорожненнях – до 25 днів. При нагріванні, впливі дезінфікуючих засобів у нормальних концентраціях гине протягом кількох хвилин.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі на черевний тиф і бактеріовиділювачі. У 3-5% формується хронічне бактеріоносійство. При цьому збудник із фекаліями та сечею виділяється протягом усього життя постійно або періодично. Механізм зараження — фекально-оральний. Шляхи передачі інфекції – контактно-побутовий, харчовий та водний. При контактно-побутовому шляху спостерігається спорадична захворюваність.

Нині у поширенні інфекції головну роль грають бактеріовиділювачі.

Патогенез. Збудник черевного тифу потрапляє в організм людини через рот, а потім проходить в кишечник і впроваджується в лімфатичні утворення тонкої кишки – пейєрові бляшки та солітарні фолікули, що призводить до розвитку лімфаденіту та лімфангіту. З лімфатичних утворень збудник потрапляє у кров’яне русло – починається бактеріємія, яка відповідає першим клінічним проявам хвороби. Циркулюючі в крові мікроорганізми частково гинуть, вивільняється ендотоксин, що зумовлює інтоксикаційний синдром, а за масивної ендотоксемії – інфекційно-токсичний шок.

Клінічна картина. Інкубаційний період – від 7 до 23 днів. У більшості хворих хвороба починається гостро, але може спостерігатися поступове начало. Початковий період – час від появи лихоманки до встановлення її постійного типу – триває 4-7 днів і характеризується наростаючими симптомами інтоксикації. У хворих спостерігаються блідість шкіри, слабкість, біль голови, зниження апетиту, брадикардія. З’являються типова для черевного тифу обкладення мови білим нальотом, запори, метеоризм, іноді проноси. Потім настає період розпалу. Температура тіла постійно тримається на високому рівні. Симптоми інтоксикації різко виражені. Хворі загальмовані, негативні до оточуючого. При огляді на блідому фоні шкіри можна виявити блідо-рожеві одиничні елементи висипу – розеоли, що злегка виступають над поверхнею шкіри, що зникають при натисканні, розташовані на шкірі верхніх відділів живота, нижніх відділів грудної клітки, бічних поверхнях тулубах, згинальних поверхнях верхніх. Зазначаються глухість тонів серця, брадикардія, гіпотонія. Мова обкладена коричневим нальотом з відбитками зубів по краях. Живіт здутий, є схильність до запорів. Збільшується печінка та селезінка. При важких формах хвороби може розвинутись тифозний статус – різка загальмованість, порушення свідомості, марення, галюцинації. Іншим проявом тяжкості хвороби є інфекційно-токсичний шок. Тривалість розпалу становить 9-10 днів, потім починається наступний період – період розв’язання хвороби. Температура падає критично або прискореним лізисом, зменшується інтоксикація – з’являється апетит, нормалізується сон, поступово зникає слабкість, покращується самопочуття. У період реконвалесценції у 3-10% хворих може настати рецидив хвороби. Провісниками рецидиву є субфебрилітет, відсутність нормалізації розмірів печінки і селезінки, знижений апетит, слабкість, нездужання. Рецидив супроводжується тими ж клінічними проявами, як і основна хвороба, але протікає менш тривало.

Черевний тиф може протікати у легкій, середньотяжкій та тяжкій формах. Виділяють атипові форми хвороби – абортивні та стерті.

Слід зазначити, будь-яка форма хвороби може супроводжуватися важким ускладненням – перфорацією кишечника з наступним перитонітом. Ці ускладнення розвиваються частіше на 2-3-му тижні хвороби. Від термінів діагностики залежить успіх лікування, тому необхідно добре знати перші ознаки перфорації та кровотечі. Перфорація кишечника у 80% хворих на черевний тиф супроводжується різким больовим синдромом, але навіть незначні болі в животі повинні бути приводом для ретельного обстеження хворого та консультації хірурга. Проведення кишечника супроводжується погіршенням стану хворого, ще більшим підвищенням температури тіла. Наростання метеоризму, пригнічення перистальтики, локальний м’язовий захист у правій здухвинній ділянці є підставою для підозри на перфоративний стан, що потребує оперативного втручання.

При кишковій кровотечі різко знижується температура тіла, відзначаються блідість шкіри і слизових оболонок, що посилюється, тахікардія, зниження артеріального тиску, здуття живота, посилення перистальтики. Поява рідкого чорного стільця або зі згустками свіжої крові свідчить про кишкову кровотечу, що розвинулася.

Виписують хворих не раніше 21-го дня нормальної температури після бактеріологічного дослідження калу та сечі не менше 3 разів – через 5 днів після відміни антибіотиків і потім з інтервалом у 5 днів. Крім того, проводять посів дуоденального вмісту за 7-10 днів до виписки.

Після виписки перехворіли на черевний тиф перебувають на диспансерному обліку в кабінеті інфекційних захворювань протягом 3 міс. з бактеріологічним дослідженням калу та сечі. Потім спостереження за реконвалесцентами здійснює санітарно-епідеміологічна станція протягом 2 років (спостереження за працюючими у харчовій промисловості – 6 років). Хронічні бактеріовиділювачі перебувають на обліку в СЕС довічно.

Діагностика. Провідним у діагностиці є виділення гемокультури. Кров для посіву береться у всі періоди хвороби, 5-10 мл із вени і засівається у 50-100 мл жовчного бульйону. Перший посів крові бажано брати на початок антибактеріальної терапії. Для діагностики використовують реакцію Відаля, РНГА та імуноферментний метод.

Лікування. Хворі на черевний тиф підлягають обов’язкової госпіталізації в інфекційні стаціонари. Важливими у лікуванні є організація правильного догляду хворих, дотримання постільного режиму. Сидіти дозволяється з 7-8-го дня нормальної температури, ходити з 10-11-го. Необхідний ретельний догляд за шкірою, слизовою оболонкою порожнини рота. Слід слідкувати за регулярним відправленням кишечника, категорично забороняється ставити очисні клізми без призначення лікаря. Рекомендується легкозасвоювана і щадна шлунково-кишковий тракт їжа (стіл № 4а), з одужанням дієту розширюють поступово.

Основним етіотропним препаратом є левоміцетин, який призначають внутрішньо по 0,5 г 4 рази на добу до 10-го дня нормальної температури. При неможливості перорального прийому використовують левоміцетину сукцинат внутрішньом’язово або внутрішньовенно у добовій дозі 1,5-3г. Можна застосовувати ампіцилін, бісептол.

Для усунення інтоксикації використовують інфузійну терапію. За показаннями застосовують серцеві засоби.

При перфорації кишківника проводять термінове хірургічне втручання. При кишковій кровотечі показані абсолютний спокій, голод, замісна та гемостатична терапія. Лікування бактеріовиділення не розроблено.

Профілактика. Основні заходи профілактики – покращення якості водопостачання, каналізації, контроль за приготуванням їжі, санітарне очищення населених місць. Мають значення санітарно-просвітницька робота з населенням, виховання гігієнічних навичок. За епідеміологічними показаннями та деякими контингентами населення (працівникам каналізації, особам в оточенні хронічних бактеріовиділювачів та ін) проводять вакцинацію. У осередку черевного тифу проводиться заключна дезінфекція. За контактними хворими встановлюється медичне спостереження з обов’язковою термометрією протягом 25 днів та бактеріологічним дослідженням калу та сечі. Діти дошкільних установ, працівники харчових підприємств та особи до них прирівнювані, та отримання результатів бактеріологічного обстеження не допускаються до колективів.

Паратифи А та В.

Паратифи А і В – гострі інфекційні хвороби, спричинені сальмонелами, подібні до черевного тифу.

Можна відзначити деякі відмітні ознаки хвороби, що дозволяють запідозрити паратиф А та Ст.

Паратиф А. Збудником є ​​Salmonella paratyphi A. На відміну від черевного тифу, хвороба протікає частіше в середньотяжкій формі і в початковому періоді характеризується гіперемією особи, ін’єкцією судин склер, кашлем, нежитем. Ці симптоми роблять початковий період паратифу А подібним до ГРЗ. Раніше, ніж при черевному тифі, з’являється висип — на 4-7-й день хвороби. Крім того, поряд з типовим розеолезним висипом, можна виявити макулопопулезні елементи, що нагадують корову екзантему. У деяких хворих трапляються петехіальні елементи.

Висип при паратифі А зазвичай рясніший, ніж при черевному тифі. Рідко виникають рецидиви та ускладнення.

Паратиф У. Збудник – Salmonella schottmuelleri.

Відмінною ознакою є симптоми гастроентериту, що виникають із перших днів хвороби. Надалі приєднуються лихоманка, екзантема, представлена ​​розеолами, значно ряснішими, ніж при черевному тифі. Температура носить нерідко хвилеподібний характер, з великими добовими розмахами на відміну черевного тифу, у якому

спостерігається постійний тип температурної кривій. Основними методами діагностики є посіви крові на жовчний бульйон або середовище Раппопорт, а також виявлення антитіл до сальмонел у РНГА.

Лікування та заходи профілактики такі ж, як при черевному тифі.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *