Церковна музика - Завантажити безкоштовно
Химия

Церковна музика — Завантажити безкоштовно


Завантажити реферат: Церковна музика

ЦЕРКОВНА МУЗИКА музика христ. церкви. Аж до 17 ст. церква залишалася гол. центром муз. професіоналізму; в рамках церкви. культури були створені високі витівки, цінності, складалися мн. муз. жанри, розвивалися теорія музики, нотація, педагогіка. Для європ. культури важливий процес взаємодії Церкви. та світського иск-ва. Раннехрист. Ц. м. формувалася в тісному зв’язку з традиціями низки культур Середземномор’я (іудейської, єгипетсько-сиро-палестинської, пізньоантичної). До синагогального та храмового богослужіння піднімається антифонна та респонсоріальна псалмодія. Вплив антич. гімнотворчості відчутно у гімнах. Складалася і традиція читання наспів уривків з Біблії (літург. речитатив). Важливу роль становленні осн. форм христ. богослужіння зіграли т.з. агапи, або вечері любові, на які збиралися на згадку про Таємної вечорі. З них розвинулися пізніші форми літургії, всеношна. Поступово сформувалася цілісна система церков. богослужіння з його добовим (гол. служба — обідня), тижневим (з центром, недільним богослужінням), річним (з нерухомими та рухливими святами) циклами, або «колами». Раннехрист. спів був однолосим. Згодом участь жінок у товариствах, богослужбових співах було заборонено; аж до кін. 1-го тис. не допускалося використання муз. інструментів.

Поділ церкви на зх. католицьку і сх. православну офіційно закріплено «схізмою» 1054. У Зап. Європі виникла низка місцевих центрів католицизму зі своїми варіантами літургії:

римська, міланська (амвросіанська), староіспанська (мозарабська), старофранцузька (галіканська), кельтська (британо-ірландська). Поступово усі регіональні традиції витіснив офіційний рим. хорал (див. Григоріанський спів). Усі канонізирів. піснеспіви ділилися на дві великі групи, що належать месі та оффіцію. Створення нових наспівів тривало аж до Тридентського собору (1545—63), який заборонив низку піснеспівів, у т. ч. стежки та багато інших. секвенції. Стежки стали одним із джерел літургійної драми. Тексти та співи церк. служб утримувалися в спец. книгах (див. Антиліхтар, Градуал, а також Liber usualis ).

До 9 ст. католич. Церков. спів був однолосим. У 9-13 ст. виникли разл. форми багатоголосся — органум, дискант, гімел та ін. Проте аж до 15—16 ст. багатоголосся розумілося як обробка одногол. григоріанського наспіву. У практиці школи Нотр-Дам епохи Ars antiqua склалися осн. форми та жанри порівн.-століття. багатогол. Ц. м. — органум, мотет (не був суто церк. Жанром), рондель, кондукт, клаузула, гокет. В епоху Ars nova з’явився багатогол. меса та ізоритміч. мотет (див. Ізоритмія; Філіп де Вітрі, Г. де Машо). Меса і мотет залишалися провідними жанрами в Ц. м. композиторів нідерландської школи (15-поч. 16 ст.).

2-а підлога. 16-поч. 17 ст.-рубіжний період в історії Ц.м., особливості якого обумовлені діяльністю Тридентського собору. Уособленням суворого церкви. стилю, класичні. зразком естетики римської школи (хор. спів а сарреІа, прозора поліфонія, опора на традиц. жанри) стала творчість Палестрини. Новий, конц. стиль склався у Венеції. У соборі Сан-Марко у 2-й пол. 16 ст. звучали багатохорні композиції з багатим інстр. сопр. А. Вілларта, К. де Роре, К. Меруло, А. та Дж. Габрієлі. На рубежі 16-17 ст. Ц. м. зазнала впливу народженого оперного стилю: в церк. композиціях?-з’явилися генерал-бас (А. Банк’єрі, Л.Віадана), сольний аріознб-* речитативний спів, зросла роль інстр. початку; була створена самостій, інстр. літра (насамперед органна). Вершина нової ^ Ц. м. на поч. 17 ст. — Вироб. Монтеверді. О 18-й — поч. 19 ст. з розвитком опери та симфонії відбувалися драматизація та симфонізація церкв. жанрів; нерідко произв. втрачали свою богослужбову функцію і ставали самостійними, конц. композиціями. Про-зв, в разл. Церков. Жанри були створені композиторами віденської класичної школи. Особливо значні останні меси І. Гайдна, Реквієм В. А. Моцарта, «Урочиста меса» Бетховена. До них примикають меси, Stabat mater ряд Salve Regina та ін. Церк. тв. Ф. Шуберта. Романтич. трактування отримали церк. жанри в месі та Реквіємі Р. Шумана, Реквіємі та Те Вент Берліоза. В кін. 18-19 ст. григоріанський хорал у церкві. композиціях майже використовувався. Реакцією на засилля оперно-конц. стилю з’явилося рух за відновлення суворої поліфонії а сарреllа епохи Палестрини та рим. хорала (“Об’єднання св. Цецилії” у Німеччині, “Схола канторум” мови у Франції). Ці тенденції проявилися у пізніх произв. Ф. Ліста, у т. ч. у його Реквіємі. У 20 ст. до церкви. жанрам зверталися І. Ф. Стравінський, П. Хіндеміт, Б. Бріттен, Ф. Пуленк, О. Мессіан, 3. Кодай, К. Пендерецький, Д. Лігеті та ін.

Через війну Реформації 16 в. поряд з папською католицькою. церквою виникли протестантські, що володіють автономією: кальвіністська, англіканська, лютеранська. Общинний спів кальвіністів обмежувався псалмами. Кальвін опублікував франц. переклад Псалтирі з мелодіями Л. Буржуа та ін. наиб. повно вони представлені у т.з. Генфської (Женевської) псалтирі 1562. Ці мелодії лягли в основу багатогол. хор. обробок Л. Буржуа, К. Гудімеля, К. Ле Жена, К. Жанекена (у 4-гол. хоральному складі, з саті& Нгтів у сопрано);

у Нідерландах ці наспіви обробляли Клеменс-не-Папа, Т. Сузато, Я. П. Свелінк. Англіканська церква відокремилася від Риму при Генріху VIII (1534). Переклад Псалтирі на англ. мову здійснили Т. Стерн-холд та Дж. Хопкінс. Вони ж і деякі ін. композитори були авторами і нових мелодій. У єлизаветинську епоху (2-я пол. 16 ст) Дж. Булл, К. Тай, Т. Талліс, Т. Морлі, У. Берд створили багато-гол. обробки псалмів, споріднені произв. Гудімеля та Ле Дружина. У Англії виник і специфічно нац. Церков. жанр — антем (Т. Морлі, У. Берд, О. Гіббоне, Г. Перселл, Г. Ф. Гендель), але разом з тим створювалася музика в традиціях. католич. жанри на лат. тексти (меса, мотети). Перші переклади з латинської на ньому. мова піснеспівів меси та офіція належать Т. Мюнцеру. М. Лютер запропонував новий порядок проведення служби; він відмовився від більшості служб годинника, від оферторія і канону в месі, розширив общинний спів. У монастирях, Домських соборах, містах із лат. школами збереглася лат. літургія із заміною отд. розділів ньому. піснями громади. У невеликих містах було запроваджено месу, що складається лише з ньому. духовних піснеспівів (див. Протестантський хорал). У 16-17 ст. з’явилися багаточисельні. сб-ки багатогол. обробок хоралу (І. Вальтер, Л. Озіандер, Л. Зенфль, X. Л. Хаслер, М. Преторіус, І. Г. Шейн, С. Шейдт та ін — аж до І. С. Баха).

Протягом 16-17 ст. осн. жанром багатогол. протестантської музики залишався мотет. У 18 ст. він поступився провідним місцем кантате. У країнах ньому. мови також набув поширення жанр “пристрастей^ (І. Бурк, Я. Галлус, Г. Шютц, Р. Кайзер, Г. Ф. Гендель, Г. Ф. Телеман, І. Маттезон, І.С.Бах). Нім. композитори 17-18 ст. зверталися і до католич. Церков. жанрів; така, напр., меса H-moll Баха — одна з найбільших віх в історії Ц. м. У протестантському ритуалі 17-18 ст. особливо істот, роль належала органістові. Звучання органу (прелюдування на хоральні теми) підготовляло общинний хорал, випереджало та завершувало службу; по ходу Літургіч. дійства виконувались разл. п’єси (прелюдії, фантазії, фуги, ричеркари, токкати). Нім. майстри 17 ст. (С. Шейдт, Г. Бем, Д. Букстехуде, І. Пахельбель), спираючись на традиції орг. обробок григоріанського хоралу, що створили свої форми композицій на хорал. У період Просвітництва церква втратила чільне значення у суспільств, життя. У 19 ст. виник рух за відродження старих традицій Ц. м.; було виявлено низку пам’яток протестантської музики. Нім. протестантські піснеспіви зібрані у вид. «Evangelisches Kirchengasangbuch» (Hannоveг — [u. а.], 1952).

На Русі Ц. м. набула поширення разом із прийняттям християнства за візантами. зразком (див. Візантійська музика) у кін. 10 ст. За системою жанрів та складом словесних текстів піснеспівів русявий. Ц. м. (як і візантійська) принципово відрізнялася від зап.-європейської і була винятково вокальною. Її співач. Жанри відображають складність і багатство візантів. гімнографії: стихира, тропар, кондак, ікос, акафіст, канон, приспіви, антифон, славослів’я, велич, кінонік, гімн, алілуарій, псалми та ін.

Знаменний розспів — основа др.-рус. Ц. м. — панував протягом 11-17 ст. (досі зберігається у старообрядців). Час підйому др.-рус. співач. культури-16 ст. У Москві, Новгороді та ін. містах велику роль стали грати співач. школи, з’явилися нові співи — великий знаменний, колійний розспів, демісцевий розспів, а також багатогол. рядковий спів. Відомі імена розспівників 16 ст: Іван Нос, Федір Селянин, Маркел Безбородий, І. Т. Лукошко та ін. У 17 ст. виникли нові авторські та місцеві розспіви — Усрльський, Баскаков, Смоленський, Кириловский, Опекалов, Київський розспів, Болгарський розспів. Грецький розспів. Розвитку хор. співу сприяли 2 хори — государевих співчих дяків і патріарших співчих дяків (з 16 в.), на основі яких згодом були утворені відповідно Придв. співач. капела в Петербурзі та Синодальний хор у Москві. З сер. 17 ст. під впливом укр. та польськ. культур поширилося багатогол. партесні співи Серед авторів: В. Титов, Ф. Редріков, Н. Бавикін, Н. Калашніков. Класич. тип русявий. духовного концерту у 2-й пол. 18 ст. був створений М. С. Березовським та Д. С. Бортнянським.

З поч. 19 ст. центром духовної музики стала Придв. співач. капела, пізніше — також Синодальне уч-ще церк. співи. Композитори 19 ст. створили багаточисельність. духовні концерти, службові піснеспіви та обробки (гармонізації) др.-рус. розспівів (О. Ф. Львів, Н. І. Бахметєв, П. М. Воротніков, Г. Я. Ломакін, П. І. Турчанінов, Н. М. По-тулов, Г.Ф.Львівський). До Ц. м. зверталися також М. І. Глінка, М. А. Балакиров, Н. А. Римський-Корсаков, А. К. Лядов, А. С. Аренський. Новаторськими произв. стали «Літургія» і «Всенощна» Чайковського-перші в русявий. Ц. м. монументальні цикліч. произв., що відрізняються єдністю стилю. В кін. 19 — поч. 20 ст. у творчості А. Д. Кастальського, П. Г. Чеснокова, А. В. Нікольського, А. Т. Гречанінова, М. М. Іпполітова-Іванова, С. В. Панченко, В. І. Ребікова, Н. І. Черепніна проявилися нові принципи обробки старовинних розспівів. Їх соч. набули рис, близькі русявий. нар. багатоголосся. Вершиною розвитку Ц. м. цього часу з’явилися «Літургія Іоанна Золотоуста» і «Всіночне бдіння» Рахманінова.

• Розумовський Д. Ст, Церк. спів у Росії, в. 1-3, М., 1867-69;

його ж, Государеві співачі дяки XVII ст., М., 1881; Смоленський С., Абетка знаменного співу старця Олександра Мезенця …, Казань, 1888; Іванов-Боре ц к і М., Нарис історії меси, М., 1910; Металів Ст М., Богослужбове спів рус. церкви в період домонгольський, ч. 1-2, М., 1912; Микільський А., Короткий нарис Церк. співи в період I-Х ст. П., 1916; Преображенський А., Культова музика в Росії, Л., 1924; Бєляєв Ст М., Др.-рус. муз. писемність, М., 1962; Успенський Н. Д., Др.-рус. співач. позов, ^М.., 1971; Бражніков М. Ст, Др.-рус. Теорія музики. Л., 1972; Д р у с-к і н М., Пасіони та меси І. С. Баха, Л., 1976; Проблеми історії та теорії др.-рус. музики. Л., 1979; Гофман Е. Т. А., Старовинна та нова церк. музика, у кн.: Муз. естетика Німеччини ХІХ ст., т. 2, М., 1982; V/ а е п е г Р., Етгйьгипе т а1е Оге80паш8сЬеп Ме1оа1еп, Т1 1-3, Ьрг., 1911-21; і грігипті О., Віє каЙюНасЬе Кі-спеппник, Ро1$аат, 1931; Аре1 У., Огеєопап сЬагп, В1ооппп§1оп, 1958;

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *