Біографія та внесок у науку Вавилова Миколи Івановича (1887-1943 р.р.)
Химия

Біографія та внесок у науку Вавилова Миколи Івановича (1887-1943 р.р.)


Біографія та внесок у науку Вавилова Миколи Івановича (1887-1943 р.р.)

Завантажити реферат: Біографія та внесок у науку Вавилова Миколи Івановича (1887-1943 р.р.)

Біографія та внесок у науку Вавилова Миколи Івановича (1887-1943 р.р.)Вавілов Микола Іванович (25.11.1887г. Москва — 26.01.1943г. Саратов), радянський генетик, растенівод, географ, творець сучасних наукових основ селекції, вчення про світові центри походження культурних рослин, їх географічне поширення.

Один із перших організаторів та керівників біолог. та сільськогосподарської науки в СРСР, громадський діяч. Академік АН СРСР (1929, чл.-кор.1923), академік АН УРСР (1929). Президент (1929-1935 рр.) та віце-президент ВАСГНІЛ (1935-1940 рр.). У 1926-1935рр. чл. ЦВК СРСР, 1927-1929рр. член ВЦВК. У 1931-1940рр. президент Всесоюзного географічного товариства.

Народився у сім’ї комерсанта. У 1911р. закінчив Московський сільськогосподарський інститут (нині Московська сільськогосподарська академія ім. К.А. Тімірязєва), де був залишений на кафедрі приватного землеробства, очолюваної Д.М. Прянішниковим, для підготовки до наукової та педагогічної діяльності.

У 1917р. обраний професором університету Саратовського. З 1921р. завідував Відділом прикладної ботаніки та селекції (Петроград), який у 1924р. був реорганізований у Всесоюзний інститут прикладної ботаніки та нових культур, а 1930р. — до Всесоюзного інституту рослинництва (ВІР), керівником якого Н.І. Вавілов залишався до серпня 1940р. З 1930р. Вавілов — директор генетичної лабораторії, перетвореної потім на Інститут генетики АН СРСР.

У 1919-20гг. Вавилов досліджував Південний Схід Європейської частини СРСР і в книзі «Польові культури Південного Сходу» (1922 р.) дав зведення про всі культурні рослини Поволжя та Заволжя. У 1925р. здійснив експедицію в Хівінський оазис (Середня Азія).

З 1920р. по 1940р. керував численними ботаніко-агрономічними експедиціями. Організував наукові експедиції з вивчення рослинних ресурсів Середземномор’я (Греція, Італія, Португалія, Іспанія, Алжир, Туніс, Марокко, території Єгипту, Палестини, Сирії та Трансіорданії), Ефіопії, Ірану, Афганістану, Японії, Західного Китаю та Південної Америки і був керівником багатьох із них.

Різносторонні дослідження проведені Вавіловим в Афганістані (1924 р.), експедиція відвідала важкодоступну і недосліджену західну частину Кафірстану (сучасний Нурістан), докладно досліджувала культурні рослини та зібрала великий загальногеографічний матеріал. Результати цієї експедиції узагальнені у праці «Землеробський Афганістан» (1929р.).

Особливий інтерес представляла експедиція в Ефіопію (1926-1927гг.): Вавілов встановив, що там знаходиться центр походження твердих пшениць.

Під час подорожі Північною, Центральною та Південною Америкою (1930р., 1932-33гг.) Н.І. Вавілов відвідав Мексику, Гватемалу, Гондурас, Еквадор, Перу, Чилі, Болівію, Бразилію та Аргентину, де провів цінні історико-агрономічні дослідження. Експедиції під його керівництвом відкрили нові види дикої та культурної картоплі, взяті в основу практичної селекції. В результаті вивчення різних видів та сортів рослин, зібраних у країнах Європи, Азії, Африки, Північної та Південної Америки, він встановив осередки формоутворення, або центри походження культурних рослин.

Відкриті ним закономірності географічного розподілу видового та сортового складу у первинних осередках та розселення рослин з цих осередків полегшують пошуки необхідного рослинного матеріалу для селекції та експериментальної ботаніки.

В одних районах зосереджено рослини з ознаками скоростиглості, в інших — посухостійкості і т.д. Матеріали та колекції експедицій дозволили вперше в СРСР (1923 р.) провести в різних зонах країни досвідчені географічні посіви культурних рослин з метою вивчити їх мінливість та дати їм еволюційну та селекційну оцінку. Таким чином, було закладено основу для організації в СРСР державного сортовипробування польових культур.

Під керівництвом і за участю Вавілова в СРСР створена світова колекція культурних рослин, що зберігається у ВІРі, що налічує понад 300тис. зразків. Багато сортів різних сільськогосподарських культур, поширені в СРСР, є результатом селекційної роботи з відповідними зразками з колекції ВІРу.

Н.І. Вавилов приділяв багато уваги просуванню землеробства в незасвоєні райони Півночі, напівпустель та високогір’їв. Проблема інтродукції нових культур виявилася значною мірою вирішеною для вологих та сухих субтропіків СРСР.

З ініціативи Вавілова в країні стали вирощувати нові цінні культури: джут, тунгове дерево, багаторічні ефіроолійні, лікарські, дубильні, кормові та інші рослини. У 1919р. обґрунтував вчення про імунітет рослин до інфекційних захворювань, показавши селікціонерам можливості виведення імунних сортів, серед яких особливе значення мають сорти, одночасно імунні до кількох захворювань та стійкі проти шкідників.

У 1920р. сформулював закон гомологічних рядів спадкової мінливості у близьких видів, пологів і сімейств. Цей закон показує одну з найважливіших закономірностей еволюції, яка полягає в тому, що у близьких видів та пологів виникають подібні спадкові зміни. Користуючись цим законом, за низкою морфологічних ознак і властивостей одного виду чи роду можна передбачити існування відповідних форм іншого виду чи роду. Закон полегшує селекціонерам пошуки нових вихідних форм для схрещування та відбору.

Вавілов дав визначення ліннеївського вигляду як відокремленої складної рухомої морфо-фізіологічної системи, пов’язаної у своєму генезі з певним середовищем та ареалом (1930р.). Вавілов обґрунтував еколого-географічні принципи селекції та принципи створення вихідного матеріалу для селекції.

З ініціативи Вавилова було організовано низку нових науково-дослідних установ. Так, у системі ВАСГНІЛ були створені; Інститут зернового господарства Південного Сходу Європейської частини СРСР; Інститут продовольства, овочівництва та субтропічних культур; інститути кормів, кукурудзи, картоплі, бавовни, льону, конопель, олійних культур, сої, виноградарства та чайної справи. Вавілов створив школу рослинників, генетиків та селекціонерів.

За науково-дослідні роботи в галузі імунітету, походження культурних рослин та відкриття закону гомологічних рядів Вавилову присуджено премію ім. В.І. Леніна (1926р.), за дослідження в Афганістані – золота медаль ім. Н.М. Пржевальського; за роботи у галузі селекції та насінництва — Велика золота медаль ВСХВ (1940р.).

Вавілов був справжнім трибуном науки. Широко відома його боротьба проти псевдонаукових концепцій у біології, за розвиток у СРСР генетики – теоретичної основи растіння та тваринництва. Він представляв радянську науку на багатьох з’їздах та міжнародних конгресах.

Н.І. Вавілов був членом і почесним членом багатьох зарубіжних академій, у тому числі Англійської (Лондонське королівське товариство), Індійської, Аргентинської, Шотландської; був обраний член-кор. АН у Галлі (Німеччина) та Чехословатській академії, почесним членом Американського ботанічного товариства, Ліннеївського товариства в Лондоні, Товариства садівника Англії та ін.

Наукова діяльність Вавілова була перервана у 1940р. У 1965р. засновано премію ім Вавилова. У 1967р. ім’я Вавілова присвоєно ВІРу. У 1968р. засновано золоту медаль імені Вавилова, що присуджується за видатні наукові роботи та відкриття у галузі сільського господарства.

Соч.: Ценри походження культурних рослин, «Праці з прикладної ботаніки та селекції», 1925, том 16, ст.2; Проблеми нових культур, М-код.-Л., 1932; Наукові засади селекції пшениці, М.-Л., 1935; Вчення про імунітет рослин до інфекційних захворювань, М.-Л., 1935; Ліннеївський вид як система, М-код.-Л., 1931; Селекція як наука, М-код.-Л., 1934; Ботаніко-географічні основи селекції, М-код.-Л., 1935; Закон гомологічних рядів у спадковій мінливості, 2 видавництва, М.-Л., 1935; Вчення про походження культурних рослин після Дарвіна, «Радянська наука», 1940 №2; Світові ресурси сортів хлібних злаків … Досвід агроекологічного огляду найважливіших польових культур, М.-Л., 1957; Світові ресурси сортів хлібних злаків… Пшениця, М.-Л., 1959-65 (у томі 1 наведена бібліографія праць Вавілова); Вибрані твори, том 1-2, Л., 1967

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *