Бєлінський про роман Пушкіна "Євгеній Онєгін"
Химия

Бєлінський про роман Пушкіна «Євгеній Онєгін»


Завантажити реферат: Бєлінський про роман Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Говорячи про роман, загалом Бєлінський зазначає його історизм у відтвореній картині російського суспільства. «Євгеній Онєгін», вважає критик, є поема історична, хоча в числі її героїв немає жодної історичної особи.

Далі Бєлінський називає народність роману. У романі “Євгеній Онєгін” народності більше, ніж у будь-якому іншому народному російському творі… Якщо її не всі визнають національною- то це тому, що у нас здавна вкоренилася дивна думка, ніби російська у фраку або російська в корсеті- вже не росіяни і що російський дух дає себе почувати тільки там, де є зипун, постоли, сивуха та кисла капуста. «Таємниця національності кожного народу полягає не в його одязі та кухні, а в його, так би мовити, манері розуміти речі.» Глибоке знання повсякденної філософії зробило «Онегіна» і «Лихо з розуму» творами оригінальними і суто російськими.

На думку Бєлінського, відступи, роблені поетом від розповіді, звернення його себе, виконані задушевності, почуття, розуму, гостроти; особистість поета в них є люблячою та гуманною. «Онегіна» можна назвати енциклопедією російського життя і найвищою мірою народним твором «, — стверджує критик.

Критик вказує на реалізм “Євгенія Онєгіна”: “Пушкін взяв це життя, як воно є, не відволікаючи від нього лише одних поетичних його миттєвостей; взяв її з усім холодом, з усією її прозою та вульгарністю”, — зазначає Бєлінський. “Онегін” є поетично вірна дійсності картина російського суспільства на відому епоху.” В особі Онєгіна, Ленського та Тетяни, на думку критика, Пушкін зобразив російське суспільство в одному з фаз його освіти, його розвитку.

Критик говорить про величезне значення роману для подальшого літературного процесу. Разом із сучасним йому геніальним твором Грибоєдова- «Лихо з розуму», віршований роман Пушкіна поклав міцну основу нової російської поезії, нової російської літератури.

Разом з “Онегіним” Пушкіна… “Лихо з розуму” … започаткували подальшу літературу, були школою, з якої вийшли Лермонтов і Гоголь.

Бєлінський дав характеристику образів роману. Так характеризуючи Онєгіна, він зауважує: “Більша частина публіки цілком заперечувала в Онєгіні душу і серце, бачила у ньому людини холодного, сухого та егоїста за вдачею. Не можна хибніше й кривіше зрозуміти людину!.. Світське життя не вбило в Онєгіні почуття, а тільки охолодило до безплідних пристрастей і дріб’язкових розваг… Онєгін не любив розпливатися в мріях, більше відчував, ніж говорив, і не кожному відкривався. Озлоблений розум є теж ознака найвищої натури, тому лише людьми, а й собою” .

Онєгін-добрий малий, але при цьому незвичайний чоловік. Він не годиться в генії, не лізе у великі люди, але бездіяльність та вульгарність життя душать його. Онєгін — страждаючий егоїст… Його можна назвати егоїстом мимоволі, вважає Бєлінський, у його егоїзмі має бачити те, що древні називали доля, доля.

У Ленському Пушкін зобразив характер, абсолютно протилежний характеру Онєгіна, вважає критик, характер абсолютно абстрактний, зовсім чужий дійсності. Це було, на думку критика, нове явище.

Ленський був романтик і за вдачею і за духом часу. Але в той же час «він серцем милий був невіглас», вічно говорячи про життя, ніколи не знав її. «Дійсно на нього не мала впливу: його і печалі були створенням його фантазії», — пише Бєлінський. Він полюбив Ольгу, і прикрасив її достоїнствами та досконалостями, приписав їй почуття та думки, яких у неї не було і про які вона і не дбала. “Ольга була чарівна, як усі “панночки”, доки вони ще не стали “баринями”; а Ленський бачив у ній фею, сельфіду, романтичну мрію, нітрохи не підозрюючи майбутньої пані”, — пише критик.

Люди, подібні до Ленського, за всіх їх незаперечних переваг, нехороші тим, що вони або перероджуються в досконалих філістеров, або, якщо збережуть назавжди свій первісний тип, робляться цими застарілими містиками і мрійниками, які так само неприємні, як і старі ідеальні діви, і які більше вороги будь-якого прогресу, ніж люди просто, без претензій, вульгарні. Словом, це тепер, найнестерпніші порожні та вульгарні люди.

Тетяна, на думку Бєлінського, — істота виняткова, натура глибока, любляча, пристрасна. Любов для неї могла бути або найбільшим блаженством, або найбільшим лихом життя, без будь-якої примирливої ​​середини. За щастя взаємності кохання такої жінки рівне, світле полум’я; в іншому випадку — завзяте полум’я, якому сила волі, можливо, не дозволить прорватися назовні, але тим руйнівніше і пекуче, чим більше воно здавлене всередині. Щаслива дружина, Тетяна спокійно, але тим не менш пристрасно і глибоко любила б свого чоловіка, цілком пожертвувала б собою дітям, але не за розумом, а знову за пристрастю, і в цій жертві, у строгому виконанні своїх обов’язків знайшла б свою велику насолоду, своє верховне блаженство “Це дивне поєднання грубих, вульгарних забобонів із пристрастю до французьких книжок і з повагою до глибокого творіння Мартина Задеки можливе лише у російській жінці. Весь внутрішній світ Тетяни полягав у спразі кохання, ніщо інше не говорило її душі, розум її спав…” , — писав критик.

На думку Бєлінського, для Тетяни не існував справжній Онєгін, якого вона не могла ні розуміти, ні знати, тому що вона і сама себе так само мало розуміла і знала, як і Онєгіна.

«Тетяна не могла полюбити Ленського і ще менше могла полюбити кого-небудь з відомих їй чоловіків: вона так добре їх знала, і вони так мало уявляли їжі її екзальтованій, аскетичній уяві …», — повідомляє Бєлінський.

«Є істоти, у яких фантазія має набагато більший вплив на серце… Тетяна була з таких істот», — стверджує критик.

Після дуелі, від’їзду Онєгіна та відвідування Тетяної кімнати Онєгіна “вона зрозуміла нарешті, що є для людини інтереси, є страждання та скорботи, крім інтересу страждань та скорботи кохання… І тому книжкове знайомство з цим новим світом скорбот якщо і було для Тетяни одкровенням , його одкровення справило неї важке, безрадісне і безплідне враження. Відвідування будинку Онєгіна та читання його книг приготували Тетяну до переродження з сільської дівчини у світську даму, яке так здивувало і вразило Онєгіна” . “Тетяна не любить світла і за щастя почала б назавжди залишити його для села; але поки вона у світлі — його думка завжди буде її ідолом і страх його суду завжди буде її чеснотою … Але я іншому віддана — саме віддана, а не віддалася! Вічна вірність таким відносинам, які становлять профанацію почуття і чистоти жіночності, тому що деякі відносини, які не освячуються любов’ю, дуже аморальні… Але в нас якось усе це клеїться разом: поезія — і життя, любов — і шлюб по розрахунку, життя серцем — і суворе виконання зовнішніх обов’язків, що повсякчас порушуються. Жінка не може зневажати суспільної думки, але може жертвувати їм скромно, без фраз, без самохвальства, розуміючи всю велику свою жертву, весь тягар прокляття, яке вона бере на себе”, — пише Бєлінський.

Література:

  1. В. Г. Бєлінський. Статті 8 та 9.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *