
Барвінкові шви Тараса Мельничука
УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО РЕГІОНУ
(Тарас Мельничук)
Тема: Барвінкові шви Тараса Мельничука.
Мета: Дізнайтесь із багатого автобіографічного твору Тараса Мельничука; розвивати навички наочного читання та аналізу поезії; качати любов до свого краю, до поезії.
Власність: ілюстрації, портрет Тараса Мельничука, добірка поезій поета.
Сховати урок:
І. Організаційні частини.
II. Мотивація навчання школярів.
Поінформовані тими, відзначте урок.
– Діти, сьогодні у нас незвичайний урок – урок дорожчий. З тобою будемо командувати барвінковими швами Т. Мельничука, разом з ним ми будемо дивитися на світ болем і тривогами.
Ми навчилися за допомогою віртуозного читання передати до вас, що сини пташенят відчувають ті емоції, ніби вони змінили душу Поета.
Ми винні в тому, що любов до своєї землі, до свого краю і до тихих людей, як поетів із землі, вкладається.
2. Введіть слово читача.
Для детальнішого аналізу поезії, для оптимальної практики наш клас розділив на групи. Група шкіри буде її матір’ю; проаналізуйте цю пісню з біографії та поезії поета, як вона була написана в той же час.
І група – «Дитинство поета».
(Проблема постачання: як фактори вплинули на формування характеру письменника?)
Т.Мельничук народився 20 вересня 1938 р. в с. Поспішайте, що розташована біла підніжжя маловнічжя Карпати, на Косівщині.
Карпати народили мене
А Хрестів Піп-Іван співає письмово. Батько поета — Юрій Федорович — був добрим правителем; треба було мати роботизовані руки, щоб лоза рада бачити появу третього сина.
Сім’я Мельничуків був глибоко віруючим. Каплицю хрестив йому в 1899 році його родич Мельничуків, і збереглася донині.
За давнім християнським закликом 6-го весни охрестили тишу і дали йому ім’я Тарас.
Цікавим – це ті, хто з 1874 року дав у селі ім’я Тарас, а коли з’явилося власне ім’я, навіть грецькою мовою воно означає «бунтівник».
Вже з перших днів життя не відчувалося запаху хліба і поту, ніжності й чистоти натруджених материнських рук.
На деякий час в моїй пам’яті загубилася загадка про батькову криницю:
“Я пив воду з сорока кринитів» (ст. 26)
Я пив воду з сорока крапель,
Грився світлом сорока зірок.
Були криниці і чужі, і брати,
То були волошки — виноградники.
Це було крині, століття вина,
Від землі – від самого серця.
Дякую крініцю тягнучий той вид,
Де жовту спеку пиво я блакитна вода.
Я п’ю блакитну воду, блакитну і прозорість,
Тілки в шкірі бачів — Косівські зорі.
Пиво я блакитна вода із криниць глібінних,
А мені здалося — вдома з-під Каліні.
Тарас був великим сильним хлопцем. Йогу любили всі, як ніколи наймолодші. Він мріяв літати, ганяти на велосипедах.
Батько підготував свій дерев’яний ровер, а Малий Тарас загорівся. Хлопці були незадоволені веселощами, бо треба було допомагати батькам у правлінні. Старші брати працювали одночасно з батьком на головній – готували сани, вози, колеса, шили ліжка, плели веретена. Мав і Тарас його творчість: пролити худорляву. У потрібний час я полюбив своїх малечі, думаючи про Олексу Довбуша. Повторювані землі й музика відзначали неповторний напад на дитячу душу, складали свої перші куплети.
“Така Гуцульщина» (ст.31)
Такий гуцулізм!
Тут все спить:
Про волю — птах, про косу траву,
Про материнське горе — малована трембіта,
Про чорний джмель — черешня біла.
Гуцулка старовинна з товстими губами
Співа про Довбуша і червоного його барда,
Струмок-джигун — про море Сіва,
Барвінок синій — про живу осінь,
Вітри про луг, нічого про дно,
А шкіра серця – про Україну.
Гра «Мікрофон»
«Т. Мельничук народився в … е.»
(продовжити думати)
«На ліпнину світлого Тараса Малі налив…»
ІІ група «Шкільні долі письменника»
(Проблема харчування: які уроки взяв Тарас зі свого зрілого життя?)
— Непомітно збігав годину. У цей час Тарасових батьків віддали до школи. Йогу взяли до 2-го класу, бо вже добре читати, писати, рахувати. У школі вин він виявився чудово обдарованою дитиною: був уже п’яний, хотів усе знати. Прийшовши зі шкіл, Тарасик часто сам зникав, і якби ти його знав, то завжди читав йому складені коломийки. Діти погодилися; «Тарасе, ти говориш як співак».
Книги були для Тараса великим вітерцем. Наука про підлогу заповнила хлопця, який не взяв робота, на що батько, киваючи головою, сказав: «Тарасе, тобі не буде».
Хлопець подавився Біблією, творчістю Т. Шевченка, Шекспіра. Може, тоді й народилися рядки:
“Великі знали наперед…»
Великий знав наперед
Чого чекає ешафот?
Чудово без бою не обійшлося
До ешафота.
Великий спокійно не дочекався
На петлі —
Він зароблений працею,
Наче хліб, на землю.
Господи, на високих місцях
Ти король
і там королівство —
Ваша!
Так і в цьому земному
У мене багато грошей
у цій недолі нависає —
Дай царство, Господи,
у мені —
Власний! —
Амінь.
Осінь 1946 року в околицях Мельничукова горе вдарило. Хтось приніс звістку, що старшого сина Василя просто взяли до в’язниці 3 школи. Його кликали з меншими хлопцями на Співпраці з Бандерівців. Василя сиділи три місяці, а потім впустили, визнавши невинним. Вже тоді в душі поета народилася ненависть до невідомого ладу, як це були брат і батько.
Поляки привели батька на розстріл,
Фашисти вели, вели своїх.
Батьківський притулок — червоні маки.
Сто ночей і сто днів ми плакали
Батьківські солов’ї…
Батько помер як слід.
Батько дивувався мені.
Криза думок його пройшла війну,
Мов куля криз оленяча скриня.
Батько помер і заплакав вином,
Чо взяв землю колгосп.
І земля тобі вина приготувала —
Хрест середини цвинтарних виріс.
Чому я винен за землю,
Мов до неї був прикріплений до пуповини?
Була земля для нового травневого сина,
І вона стала доміно.
Важко жити і важко померти,
Попросивши синього, вони прибили Його.
У світі є червона ромашка
Воскресіння для вас розквітло.
Вона твердо запам’ятала слова Тарасового батька, сказані в тих записках: «Мої сині, як ви українці, не можете бути ні поляками, ні росіянами». Тарас розуміє, що ти маєш бути українцем — ти бачиш усе святе.
Мають 1952 р. закінчивши 7 класів Утопорської школи, продовживши навчання у судовому селі Яблунів. Не всі мали можливість продовжити навчання, але Тарас твердо вирішив продовжити навчання.
Та, як би там не було, Тарас закінчив школу з відзнакою. Розкривається широке світло невідомого майбутнього.
Презентація сумки:
Лірична пауза (звучить пісня Степана Ткачука «Візьми мене, тату, на Україну»
ІІІ група «У пошуках шляху істини»
Проблемне завдання: Яке життя кредо Тараса?
«Я жартую про дороги, що ти знаєш про завтрашній день,
Я щиро вірю, що веду до людей».
Перед юнаком постало питання: як вибрати собі дорогу в житті, щоб добре було пройти через качан до кінця.
Дороги, як долини, перетинаються.
Хто з них мій? Котра?
Спів, ота в надточності
Як небо нове, як небо старе.
А може, мій шлях не позначений?
А може, я жартую, Дарма?
Дайте мені сили ворушитися
Дійте за ціною, бо це тупо.
Після закінчення школи працював коректором у Яблунівській районній газеті, зарекомендувавши себе вчителем власної роботи. Пізніше їде на заробітки в Комі АРСР, працюючи лісорубом. Приїхати з лісозаготівлі, а через кілку тіжнів — на Донбас. Пізніше — дружба, народжена дочка, новий робот, недбалість у сім’ї, розлука…
Навчання в університеті, але через політизоване пішла наука.
Я хочу жити, але це неможливо.
Як можна терпіти таке життя?!
Проживши це, я ще не живий.
Я в цьому не тільки моя вина.
Я хотів, чесно, в принципі,
Що там принципи оті,
Якщо прочитати слово
На золоту шибеницю.
Весь край, вся Русь кривий ешафот,
Повік з якою не входить.
Життя моє, іди в прах,
Як скарби руїн на шляху.
Іди!… Байдуже… Диявол з тобою…
Мені не шкода вбитих.
І тільки шкода, що я без болю
Віддам, цього разу подаруй нам, світ.
Зрештою, я все в собі:
І свідкоплінне, й немирне.
Іди по життю, як крізь вогонь, —
Я не зупиняю гармати.
Я тримаю чистоту —
На вашому високому, на вашому об’єднанні…
Рида в кінці мого шляху
Розкрутивши клен: «Людина пройшла»
У 1967 р. в Ужгороді вийде перша добірка поета «Під любов’ю планети», адже в ній було 23 вірші.
Доки буде Людіна — буде пісня і калина,
Будь вірою в життя.
Я сяю росами Україно,
Мене трясуть спати, дитино.
Будь вірність, краса і розум,
Більша сила, що створити нове.
Будуть вихри, смерчі і грози,
Будь! —
поки Людіна жива.
Гаряча любов до рідної землі з невгасимим вогнем плекалася кров’ю Тарасова.
Мій батько…
за свою травинку
для ромашки
я побачу
моє серце
світло.
Все віддам
Вуса собі.
До скрипу.
А інакше —
не варто жити…
Як німа Батьківщина
в людей
Щоб люди не потрібні
в світі!
Пізніше за палку любові до України, до її людей, заплативши багато, він співає — Його неодноразово арештовують. Так звинувачують поезію «Чаги» — що вона росте на березі, де в образі чаги співає автор поета.
Чага — ріст на березі,
чорний парист кострубати.
Він смокче тило берези,
як мати дитини,
а поезія — це слово…
Важке життя, душевний зрив сильно підірвав здоров’я: вороги спалили хатину, до кінця життя нехтували чужими хатами. 31 березня 1995 року Тараса не стало.
Девізом вашого життя, вашої творчості можуть бути слова:
«Не сни мені, кривий сон,
Не мрій про рани й руїни, —
Мені не треба десять синів —
Тобою живу, Україно.
В мені ланів, в мені пшениця,
Я срібла — злотий у всьому світі.
За сто чужих світанків
Я не бачу вишневих квітів.
III. 1. Принесення сумки.
Закриваюча частина.
Домашнє завдання.
Написати twir-рецензію «Поезія – ніколи не повторюватися…»

