Барвінкові шви Тараса Мельничука
Тести та шпаргалки

Барвінкові шви Тараса Мельничука


УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО РЕГІОНУ

(Тарас Мельничук)

Тема: Барвінкові шви Тараса Мельничука.

Мета: Дізнайтесь із багатого автобіографічного твору Тараса Мельничука; розвивати навички наочного читання та аналізу поезії; качати любов до свого краю, до поезії.

Власність: ілюстрації, портрет Тараса Мельничука, добірка поезій поета.

Сховати урок:

І. Організаційні частини.

II. Мотивація навчання школярів.

  1. Поінформовані тими, відзначте урок.

– Діти, сьогодні у нас незвичайний урок – урок дорожчий. З тобою будемо командувати барвінковими швами Т. Мельничука, разом з ним ми будемо дивитися на світ болем і тривогами.

Ми навчилися за допомогою віртуозного читання передати до вас, що сини пташенят відчувають ті емоції, ніби вони змінили душу Поета.

Ми винні в тому, що любов до своєї землі, до свого краю і до тихих людей, як поетів із землі, вкладається.

2. Введіть слово читача.

Для детальнішого аналізу поезії, для оптимальної практики наш клас розділив на групи. Група шкіри буде її матір’ю; проаналізуйте цю пісню з біографії та поезії поета, як вона була написана в той же час.

І група – «Дитинство поета».

(Проблема постачання: як фактори вплинули на формування характеру письменника?)

Т.Мельничук народився 20 вересня 1938 р. в с. Поспішайте, що розташована біла підніжжя маловнічжя Карпати, на Косівщині.

Карпати народили мене

А Хрестів Піп-Іван співає письмово. Батько поета — Юрій Федорович — був добрим правителем; треба було мати роботизовані руки, щоб лоза рада бачити появу третього сина.

Сім’я Мельничуків був глибоко віруючим. Каплицю хрестив йому в 1899 році його родич Мельничуків, і збереглася донині.

За давнім християнським закликом 6-го весни охрестили тишу і дали йому ім’я Тарас.

Цікавим – це ті, хто з 1874 року дав у селі ім’я Тарас, а коли з’явилося власне ім’я, навіть грецькою мовою воно означає «бунтівник».

Вже з перших днів життя не відчувалося запаху хліба і поту, ніжності й чистоти натруджених материнських рук.

На деякий час в моїй пам’яті загубилася загадка про батькову криницю:

Я пив воду з сорока кринитів» (ст. 26)

Я пив воду з сорока крапель,

Грився світлом сорока зірок.

Були криниці і чужі, і брати,

То були волошки — виноградники.

Це було крині, століття вина,

Від землі – від самого серця.

Дякую крініцю тягнучий той вид,

Де жовту спеку пиво я блакитна вода.

Я п’ю блакитну воду, блакитну і прозорість,

Тілки в шкірі бачів — Косівські зорі.

Пиво я блакитна вода із криниць глібінних,

А мені здалося — вдома з-під Каліні.

Тарас був великим сильним хлопцем. Йогу любили всі, як ніколи наймолодші. Він мріяв літати, ганяти на велосипедах.

Батько підготував свій дерев’яний ровер, а Малий Тарас загорівся. Хлопці були незадоволені веселощами, бо треба було допомагати батькам у правлінні. Старші брати працювали одночасно з батьком на головній – готували сани, вози, колеса, шили ліжка, плели веретена. Мав і Тарас його творчість: пролити худорляву. У потрібний час я полюбив своїх малечі, думаючи про Олексу Довбуша. Повторювані землі й музика відзначали неповторний напад на дитячу душу, складали свої перші куплети.

Така Гуцульщина» (ст.31)

Такий гуцулізм!

Тут все спить:

Про волю — птах, про косу траву,

Про материнське горе — малована трембіта,

Про чорний джмель — черешня біла.

Гуцулка старовинна з товстими губами

Співа про Довбуша і червоного його барда,

Струмок-джигун — про море Сіва,

Барвінок синій — про живу осінь,

Вітри про луг, нічого про дно,

А шкіра серця – про Україну.

Гра «Мікрофон»

«Т. Мельничук народився в … е.»

(продовжити думати)

«На ліпнину світлого Тараса Малі налив…»

ІІ група «Шкільні долі письменника»

(Проблема харчування: які уроки взяв Тарас зі свого зрілого життя?)

— Непомітно збігав годину. У цей час Тарасових батьків віддали до школи. Йогу взяли до 2-го класу, бо вже добре читати, писати, рахувати. У школі вин він виявився чудово обдарованою дитиною: був уже п’яний, хотів усе знати. Прийшовши зі шкіл, Тарасик часто сам зникав, і якби ти його знав, то завжди читав йому складені коломийки. Діти погодилися; «Тарасе, ти говориш як співак».

Книги були для Тараса великим вітерцем. Наука про підлогу заповнила хлопця, який не взяв робота, на що батько, киваючи головою, сказав: «Тарасе, тобі не буде».

Хлопець подавився Біблією, творчістю Т. Шевченка, Шекспіра. Може, тоді й народилися рядки:

Великі знали наперед…»

Великий знав наперед

Чого чекає ешафот?

Чудово без бою не обійшлося

До ешафота.

Великий спокійно не дочекався

На петлі —

Він зароблений працею,

Наче хліб, на землю.

Господи, на високих місцях

Ти король

і там королівство —

Ваша!

Так і в цьому земному

У мене багато грошей

у цій недолі нависає —

Дай царство, Господи,

у мені —

Власний! —

Амінь.

Осінь 1946 року в околицях Мельничукова горе вдарило. Хтось приніс звістку, що старшого сина Василя просто взяли до в’язниці 3 школи. Його кликали з меншими хлопцями на Співпраці з Бандерівців. Василя сиділи три місяці, а потім впустили, визнавши невинним. Вже тоді в душі поета народилася ненависть до невідомого ладу, як це були брат і батько.

Поляки привели батька на розстріл,

Фашисти вели, вели своїх.

Батьківський притулок — червоні маки.

Сто ночей і сто днів ми плакали

Батьківські солов’ї…

Батько помер як слід.

Батько дивувався мені.

Криза думок його пройшла війну,

Мов куля криз оленяча скриня.

Батько помер і заплакав вином,

Чо взяв землю колгосп.

І земля тобі вина приготувала —

Хрест середини цвинтарних виріс.

Чому я винен за землю,

Мов до неї був прикріплений до пуповини?

Була земля для нового травневого сина,

І вона стала доміно.

Важко жити і важко померти,

Попросивши синього, вони прибили Його.

У світі є червона ромашка

Воскресіння для вас розквітло.

Вона твердо запам’ятала слова Тарасового батька, сказані в тих записках: «Мої сині, як ви українці, не можете бути ні поляками, ні росіянами». Тарас розуміє, що ти маєш бути українцем — ти бачиш усе святе.

Мають 1952 р. закінчивши 7 класів Утопорської школи, продовживши навчання у судовому селі Яблунів. Не всі мали можливість продовжити навчання, але Тарас твердо вирішив продовжити навчання.

Та, як би там не було, Тарас закінчив школу з відзнакою. Розкривається широке світло невідомого майбутнього.

Презентація сумки:

Лірична пауза (звучить пісня Степана Ткачука «Візьми мене, тату, на Україну»

ІІІ група «У пошуках шляху істини»

Проблемне завдання: Яке життя кредо Тараса?

«Я жартую про дороги, що ти знаєш про завтрашній день,

Я щиро вірю, що веду до людей».

Перед юнаком постало питання: як вибрати собі дорогу в житті, щоб добре було пройти через качан до кінця.

Дороги, як долини, перетинаються.

Хто з них мій? Котра?

Спів, ота в надточності

Як небо нове, як небо старе.

А може, мій шлях не позначений?

А може, я жартую, Дарма?

Дайте мені сили ворушитися

Дійте за ціною, бо це тупо.

Після закінчення школи працював коректором у Яблунівській районній газеті, зарекомендувавши себе вчителем власної роботи. Пізніше їде на заробітки в Комі АРСР, працюючи лісорубом. Приїхати з лісозаготівлі, а через кілку тіжнів — на Донбас. Пізніше — дружба, народжена дочка, новий робот, недбалість у сім’ї, розлука…

Навчання в університеті, але через політизоване пішла наука.

Я хочу жити, але це неможливо.

Як можна терпіти таке життя?!

Проживши це, я ще не живий.

Я в цьому не тільки моя вина.

Я хотів, чесно, в принципі,

Що там принципи оті,

Якщо прочитати слово

На золоту шибеницю.

Весь край, вся Русь кривий ешафот,

Повік з якою не входить.

Життя моє, іди в прах,

Як скарби руїн на шляху.

Іди!… Байдуже… Диявол з тобою…

Мені не шкода вбитих.

І тільки шкода, що я без болю

Віддам, цього разу подаруй нам, світ.

Зрештою, я все в собі:

І свідкоплінне, й немирне.

Іди по життю, як крізь вогонь, —

Я не зупиняю гармати.

Я тримаю чистоту —

На вашому високому, на вашому об’єднанні…

Рида в кінці мого шляху

Розкрутивши клен: «Людина пройшла»

У 1967 р. в Ужгороді вийде перша добірка поета «Під любов’ю планети», адже в ній було 23 вірші.

Доки буде Людіна — буде пісня і калина,

Будь вірою в життя.

Я сяю росами Україно,

Мене трясуть спати, дитино.

Будь вірність, краса і розум,

Більша сила, що створити нове.

Будуть вихри, смерчі і грози,

Будь! —

поки Людіна жива.

Гаряча любов до рідної землі з невгасимим вогнем плекалася кров’ю Тарасова.

Мій батько…

за свою травинку

для ромашки

я побачу

моє серце

світло.

Все віддам

Вуса собі.

До скрипу.

А інакше —

не варто жити…

Як німа Батьківщина

в людей

Щоб люди не потрібні

в світі!

Пізніше за палку любові до України, до її людей, заплативши багато, він співає — Його неодноразово арештовують. Так звинувачують поезію «Чаги» — що вона росте на березі, де в образі чаги співає автор поета.

Чага — ріст на березі,

чорний парист кострубати.

Він смокче тило берези,

як мати дитини,

а поезія — це слово…

Важке життя, душевний зрив сильно підірвав здоров’я: вороги спалили хатину, до кінця життя нехтували чужими хатами. 31 березня 1995 року Тараса не стало.

Девізом вашого життя, вашої творчості можуть бути слова:

«Не сни мені, кривий сон,

Не мрій про рани й руїни, —

Мені не треба десять синів —

Тобою живу, Україно.

В мені ланів, в мені пшениця,

Я срібла — злотий у всьому світі.

За сто чужих світанків

Я не бачу вишневих квітів.

III. 1. Принесення сумки.

Закриваюча частина.

  1. Домашнє завдання.

Написати twir-рецензію «Поезія – ніколи не повторюватися…»

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *