Антропологічні та етичні погляди |
Химия

Антропологічні та етичні погляди |


Завантажити реферат: Антропологічні та етичні погляди

План реферату

Вступ

1. Софісти.

1.1. Сократ.

1.2. Платон.

1.3. Арістотель.

2. Епікуреїзм.

3. Стоїцизм.

Вступ

Антропологічні та етичні погляди представників давньогрецької філософії (Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Аристотель, стоїки та епікурейці).

1. Софісти.

Історія софістики поділяється на два періоди. Перший пов’язані з діяльністю “старших софістів”. До них відносяться Протагор із Абдер, Гіппій з Елеї, Антифонт та Георгій. Другий етап — діяльність «молодших софістів»: це Алкідам, Лікофрон, Фразімах. Історія характеризується бурхливими суперечками між самими софістами, як між ними та їх супротивниками – Сокритом, скоротиками, а потім і Платоном.

Дві проблеми найбільше займали суперечать: суспільство, гос-во і моральність, з одного боку, природа та пізнання з іншого. Але все це – на тлі роздумів про людину.

Накладаючись на теоретичну проблематику, породжується проблема розуміння самого суспільства, його сутності та доль, шляхів перетворення, а також принципів людської поведінки взагалі та моральності зокрема.

Поширюючи вчення про позаприродне походження суспільства, софісти протиставляють «природне» та «штучне». Платон так визначає софітичну концепцію д-ви: “У держ. управлінні … хіба лише незначна частина належить природі, велика ж – мистецтву. Отже, і будь-яке законодавство обумовлено… не природою, а мистецтвом; ось чому його положення та далекі від істини”.

Універсальне протиставлення природи мистецтву розгортається в троякому плані: у плані виникнення нашого суспільства та д-ви, законодавства, релігії та віри в богів.

Відповідно до теорії Протагора, з одного боку, мистецтво є “божественний” дар, завдяки якому людина відрізняється з інших тварин, З іншого — мистецтво саме собою здатне перетворити життя людей.

Гегель писав, що софістика стала шлях вільного мислення, яке мало “вивести межі існуючих звичаїв і наївної релігійної віри”.

То справді був шлях критики і сумніви, описаний вперше Протагором. «Він перший заявив, що про будь-який предмет можна сказати подвійно і протилежним чином».

1.1. Сократ.

За словами Алківіада, головним предметом промов та бесід Сократа були питання етиким – питання про те, як слід жити.

Бесіда Сократа, зображена Платоном у першій книзі “Гос-во”, присвячена поняттю “справедливість”. Теорія висунута Платоном у тому, що слід визнати безумовний, загальний божественний розум і між ним і розумом людським повинно бути розбіжностей. Божественний світовий закон лежить в основі д-ви та людських законів, які, однак, можуть відхилятися від свого призначення в силу людського недосконалості.

Сократ не заперечує існуючого: він визнає значення життя і д-ви, вимагає участі у держ. діяльності; він вимагає виконання обов’язків стосовно батьківських богів; він проповідує справедливість як виконання законів вітчизни тощо.

Будь-яке суспільство, засноване на антогонізмі класів, загрожує моральними парадоксами. Моральна дія часто тягне за собою аморальний результат. Дозволити цей парадокс у межах етики неможливо – тут потрібна перебудова суспільних відносин. Сократ задовольнявся закликом до самовдосконалення. При цьому він обрав односторонньо-раціоналістичне розуміння моральності. Він по суті перетворив чесноту на знання, знання того, що таке благо. Більше того, сподіваючись на знання блага як необхідну і достатню умову чесноти, Сократ не помічає того, що знанням блага він якраз і не має. І це свідчить про безсилля його етичного вчення.

1.2. Платон.

Нову модель суспільства (держ. устрою) Платон будує у своєму своєму творі “Держ-во”. Гос-во виникає оскільки кожен із людей неспроможна задовольнити свої потреби і змушений звертатися по допомогу інших — селянам, торговцям, ремеслиникам. Захист д-ви від внутрішніх та зовнішніх ворогів обумовлює необхідність у стані вартових — воїнів, а потреби управління — у тих, хто опанував “царським мистецтвом”, тобто. усвідомлює ідеали справедливості та добра і здатний їх здійснювати. Це – “філософи”.

А, щоб у д-ві не утворилися “два д-ви”, багатих і бідних, у вищих станах приватна власність скасована. Скасовано і сім’ю, замінена відтворенням підбору пар гос-вом. Після народження діти відбираються в батьків і прямують до спеціального виховного закладу, причому ні дитина не знає своїх батьків, ні вони її.

Гос-во — згуртоване єдність безособових істот, виконують свої соціальні функції безвідносно до інтересам, запитам, потребам.

1.3. Арістотель.

Аристотель досліджує чесноти у тих суспільного життя античного суспільства. Особливе місце займає справедливість. Справедливе – середина між двома пологами несправедливості: порушенням закону та неоднаковим ставленням до рівних. Зіставлення справедливості із законом і рівністю призводить до помітного поділу її на зрівнювальну та розподільну. Мета першої — сприяти відданню рівним за рівне; другий — розподіл благ відповідно до гідності осіб, які у суспільство.

Вчення про справедливість утворює прямий перехід до д-ви. У “Політиці” Аристотеля суспільство і гос-во сутнісно не различаются. Гос-во постає у його творі як природний і необхідний спосіб існування людей — «спілкування подібних один до одного людей з метою можливо кращого існування». У гос-во, як рівноправних громадян, входять лише вільні.

Обмеження приватної власності спрямовані досягнення тієї ж мети, як і в Платона — зробити те щоб вільні не поділялися на ворогуючі табори.

2. Епікуреїзм.

З основ своєї етики Епікур виводить вчення про гос-ве (суспільстві). Суспільство є сумою індивідів, кожен із яких, керуючись прагненням задоволенням, діє в такий спосіб, ніж заважати іншим. З принципу задоволення виводиться поняття про справедливість, яке визначається на основі суспільної угоди не шкодити один одному.

3. Стоїцизм.

На думку Зенона — засновника цієї школи — звичаї суспільства (гос-ва) загальноприйняті, але по них лежить “космос — велике гос-во з єдиним держ. пристроєм та єдиним законом. Природний розум наказує, що слід робити і забороняє те, чого не слід. Але обмежені місцем д-ви численні за кількістю мають різні, в жодному разі однакові устрою і законы”. Це зумовлюється тим, що важко спілкуватися з країнами, розташованими у віддалених частинах світу чи островах тощо. Але головне — це прагнення влади і багатства за рахунок інших і взаємна недовіра, що виростає звідси. Вихід — єднання людей і богів у всеосяжному єдиному космосі.

Є підстави вважати, що Зенон включав у поняття життя, своєрідного з природою, а також соціальну справедливість і рівність. Його продовжувачі ж схильні думати, що існуючий лад включений у єдиний світовий процес, і надія на “золотий вік” справедливості і рівності пов’язується лише зі світовою пожежею, за якою піде в порядку часу, але знов-таки лише на якийсь час, цей блаженний вік.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *