Анти і перша східнослов’янська держава.  Давня Русь
История

Анти і перша східнослов’янська держава. Давня Русь


Слов’яни також стали учасниками Великого переселення народів. Але це сталося не відразу.

Панування сарматів у причорноморських степах тривало кілька століть. Протягом кількох століть предки слов’ян змушені були або тікати в ліси, або визнавати владу кочівників, платити їм данину, постійно перебувати в страху набігів і полону. Але до початку 1 ст. сарматський тиск починає слабшати. Вони частково розчинилися серед південного, степового населення, злилися з черкесами, аланами, частково пішли на захід, частина їх, особливо на кордоні лісостепової зони, слов’янізувалась. Про це легко сказати кількома рядками, але ці процеси насправді відбувалися століттями, людське суспільство змінювалося повільно, але змінювалося постійно, приводячи з часом до дивовижних результатів.

Так сталося і зі слов’янами. Вони пережили навалу сарматів і поступово почали відновлювати своє життя.

Навала гунів, як смерч, прокотилася повз слов’янські землі, яка охопила лише південну частину слов’янського світу і частково винесла слов’ян на захід. Тепер, після падіння влади гунів, береги Дунаю та Дніпра, лісові галявини в хащах вздовж Прип’яті, Десни та верхів’їв Оки знову заповнюються населенням. Це був, як кажуть вчені, справжній демографічний вибух, тобто швидке та колосальне збільшення слов’янського населення та його поширення на великі території Східної Європи. Сталося це в 5-6 ст. pe Перш за все слов’янське населення зростало туди, куди не доходила гунська кіннота – за Карпати, у Центральну та Північну Європу. У слов’янському середовищі відбуваються потужні переселенські процеси. Населення, що сховалося в північно-східних лісах, почало повертатися на південь, на свої прабатьківські землі, в райони Середнього Подніпров’я, басейни річок Дністер і Буг. З Вісли і за Карпати слов’яни переселилися на родючі землі по Дунаю, а з V ст. населення цих земель на тривалий час стає суто слов’янським за складом.

Слов’яни займають залишені германцями території, просуваються до річки Ельба на заході, а з Середнього Подніпров’я поширюються на схід.

Виявилося, що гуни принесли слов’янам не тільки велику шкоду, а й водночас очистили для них території від інших поселенців і як би вказали їм шлях руху.

Водночас у слов’янському середовищі відбуваються великі зміни в соціальному складі суспільства — зростає роль племінних вождів і старійшин, навколо них почали формуватися бойові загони, суспільство почало ділитися на багатих і бідних.

Відновлюється торгівля придніпровських і придунайських жителів з Балканами та грецькими містами.

Мир і спокій на слов’янських землях принесли свої плоди. Починаючи з V ст.н.е. на землях, де панували скіфи, сармати, гуни, в басейнах Дніпра та Дністра утворився могутній союз східнослов’янських племен, які отримали назву антів, що в іранському діалекті означало «жителі». околиці». Це були анті — стародавні східні слов’яни — по відношенню до іранських племен, що жили в південно-східній частині Русі. А те, що це були саме слов’яни, переконують давньогрецькі автори. Кажуть, що в V-VI ст. у південно-східній частині Європи склалися два великих слов’янських племінних утворення. Один — племінний союз склавинів, або слов’ян, а другий — споріднений союз антів.

Племінний союз склавинів утворився в північній частині Балканського півострова, а племінний союз антів розташовувався на просторах від нижнього Дунаю до Азовського моря.

Спираючись на свої освоєні території, Анти почали з 5 століття до н.е. потужний рух у райони Дунаю, на Балканський півострів, у межі Візантійської імперії. Отже, германські племена просунулися на Римську імперію на заході, а слов’яни почали мучити Візантійську імперію на сході. Велике переселення народів тривало.

У своєму русі анти ворогували з балканськими слов’янами. Візантія навіть намагалася протиставити їх один одному.

У ці десятиліття слов’яни здійснюють далекі ризиковані походи, створюють міцні військові союзи, об’єднують племінні загони, формують річкові та морські флотилії, на яких швидко пересуваються по річках і морях на великі відстані. Вони постійно перетинають Дунай, захоплюють візантійські міста, захоплюють жителів і вимагають за них викуп. Загони слов’ян досягають навіть узбережжя Середземного моря. По суті, як і германські племена на заході, східні слов’яни починають колонізувати території Візантійської імперії на Балканах.

Проти тиску антів візантійські імператори побудували низку фортець вздовж Дунаю. Не маючи сил стримати натиск слов’ян, візантійська влада намагається відплатити за їхні навали багатими дарами — золотом, дорогими тканинами, коштовним посудом, надати їм якісь прикордонні території, взяти на службу слов’янських вождів.

З того часу доходять до нас описи слов’ян грецькими істориками. Ось одне свідчення: племена слов’ян «люблять свободу і не терплять рабства. Вони особливо сміливі й відважні у своїй країні, здатні на всілякі праці й труднощі. Вони легко переносять і спеку, і холод, і наготу тіла, і всілякі незручності і недоліки. Дуже лагідний до незнайомців. А ось інше: «Вони чудові воїни, бо військова справа стає для них суворою наукою у всіх подробицях. Найвище щастя в їхніх очах — загинути в бою. Вони загалом красиві й високі; їх волосся відлито в русявий колір. Збереглися й описи військової тактики слов’ян: «Найбільше мистецтво їх у тому, що вони вміють ховатися в річках під водою. Часто, спіймані ворогом, вони дуже довго лежать на дні і дихають за допомогою довгих очеретяних трубок.

Дивує й таке спостереження: «Слов’яни не терплять ніякої влади і ненавидять один одного».

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *