Бінарна алгебраїчна операція
Химия

Ампутації та екзартикуляції


Ампутації та екзартикуляції

Завантажити реферат: Ампутації та екзартикуляції

Ампутацією називається хірургічна операція, що полягає у видаленні(усіченні) периферичної частини будь-якого органу, наприклад кінцівки, грудної залози, шийки матки і т.д. Екзартикуляцією називається перетин м’яких тканин на рівні суглоба, при цьому кістки вичленюють. Отже, кінцівка виявляється усічена лише на рівні суглоба.

Однією з найдавніших операцій є апутація. Про неї згадують Гіппократ (4 в. до н.е.), Цельс (1 в.н.е.), Гален (2 в.н.е.). надлишку м’яких тканин для укриття ним та кісткової кукси. У середині минулого століття хірурги для створення опори на кінці кукси стали застосовувати більш складні та досконалі методи ампутації. Першою з них у 1842 році була операція Сайма, при якій опив нижнього кінця кісток гомілок закривався ковпачком зі шкіри п’яти. Загальну популярність набув метод розроблений Н.І.Пироговим, — кістково-пластична ампутація гомілки.

До показань до ампутації відносять механічні травми кінцівок, в результаті яких тканини втратили свою життєздатність, наприклад розрив магістральних судин і нервових стовбурів, розмозження і деформація тканини з глибоким забрудненням і інфікуванням тканини, складання ран анеробної інфекції, омертвіння пухлини, некрози при облітеруючому ендартеріїті, при тромбозах та емболіях. Значить, ампутація є операцією, що рятує життя хворого, але разом з тим через калічну характер операції вона звертає хворого на інваліда і вимагає ймовірного обмеження показників.

Існує такі види ампутації. Це попередня ампутація, тобто. розширена хірургічна обробка рани, що виконується при нездійсненності спочатку точно встановити рівень ампутації. Остаточна ампутація, тобто. обробка рани, що здійснюється без подальшої реампутації, вони здійснюються у випадках коли немає причин очікувати на небезпечні запальні ускладнення та утворення непридатної для протезування кукси. Первинна ампутація виконується негайно після доставки хворого до навчального закладу або протягом 24 годин після травми, тобто ще до розвитку запальних явищ у сфері ушкодження. Вторинне називається ампутація, що виробляється в пізніші терміни, в межах 7-8 днів. Первинні та вторинні ампутації відносяться до операцій, що провадяться за ранніми показаннями. Пізніми називають ампутаціями з приводу довго не гояться ран і свищів при тривалому перебігу хірургічного остеомієліту, що загрожує амілоїдним переродженням паренхіматозних органів або функціонально-безкорисної кінцівки при множинних анкілозах в порочному положенні після повторних і безрезульт.

Екстрена ампутація здійснюється якомога вище з метою збереження більшої довжини кукси, короткі кукси гомілки функціонально більш придатні для протезування, ніж кукси при ампутуванні на рівні стегна. Тому ж не варто виробляти ампутацію стегна на рівні виростків, тому що утворюється дуже довга кукси. Висока ампутація більш вигідна, ніж екзартикуляція в кульшовому суглобі, так як пртез стегна зі спеціальним кріпленням у функціонально відношення краще, ніж складна конструкція протеза на стегно після його екзартикуляції.

Взагалі вибір рівня ампутації залежить головним чином локалізації ушкодження. Ампутація виробляється на тому рівні, який дає найбільші гарантії проти можливості поширення інфекції в галузі травми. Ампутація проводиться якомога вище тільки при усіченнях, що вживаються з приводу газової гангрени або некрозів при облітеруючому артеріїті. Крім цього рівень ампутації обумовлюється характером пошкодження та подальшою реабілітацією, медичною та соціально-побутовою. Тому хірург повинен вирішити якою буде зроблена ампутація: попередньою чи остаточною.

Ампутацію здійснюють зазвичай під наркозом, але у деяких випадках допустиме застосування місцевої анестезії. Перед операцією ампутації, як правило, накладають джгут Есмарха на 10-15 см вище за рівень ампутації кінцівки. Виняток становлять ампутації у зв’язку з ураженням магістральних судин або з приводу анаеробної інфекції, при яких операцію проводять без накладання джгута. Ампутації роблять у чотири стадії: розсічення шкіри та інших м’яких тканин; .

Важливе значення для сприятливих результатів ампутації та подальшого протезування має обробка кісток. Після кругового розсічення окістя рекомендується розсувати распатором окістя дистальніше. Перепилювання кістки слід проводити якомога повільніше, постійно зрошуючи місце розпилу розчином новокаїну та натрію хлоридом. Після перепилювання кістки зовнішній край всього кісткового опила зачищають напилком з круглою насічкою.

Існує кілька способів ампутації за формою розсічення м’яких тканин, причому перш за все повинна бути врахована необхідність укриття кісткового опила, з цією метою м’які тканини перетинають з урахуванням їх ретракції нижче за рівень перепилювання кістки. Це циркулярний спосіб, коли лінія розрізу перпенідикулярна до осі кінцівки. Шматковий спосіб, коли тканини розсікають у вигляді 1-2 клаптів. Овальний або еліпсоїдний спосіб при якому розріз шкіри робиться у вигляді еліпса, косо розташованого косо по відношенню до осі кінцівки. Цей спосіб по суті близький клаптевому. Якщо м’які тканини розтинають відразу одним перетином через усі шари і кістку перепилюють на цьому ж рівні, це називають гільйотинним методом ампутації. Якщо м’які тканини розсікають пошарово, то ампутація може бути дво- або тримоментною, виконаною з циркулярного розрізу. Найбільшого поширення набули клаптеві методи ампутації. Шматки під час операції створюють зі шкіри та підшкірно-жирової клітковини. Якщо в клапоть включають фасцію, то такі ампутації називають фасциоплстичними. Включення в клапоть фасції підвищує рухливість рубця на культі. Якщо в шкірно-фасціальний клапоть включається одночасно смуга окістя, то спосіб називається фасціоперіостопластичним. Якщо в клапоть включається окістя, то спосіб називається фасціоперіостопластичним. Розрізняють одно- та двошкутні ампутації.

При ампутації також важлива обробка нервових стволів. Це з тим, що з низки пацієнтів після ампутації з’являються звані фантомні болі, зумовлені виникненням патологічних невром чи залученням нервів у рубець. В даний час прийнято перетинати нерви бритвою або гострим скальпелем при відсуві м’яких тканин у проксимальному напрямку на 5-6 см; рекомендується не витягувати нерв. Неприпустиме перерізування нерва ножицями.

Гемостаз є відповідальним моментом ампутації. Перед перев’язкою звільняють великі судини м’яких тканин. Легування великих артерій разом з м’язами може призвести до прорізування та зісковзування лігатур з подальшою кровотечею. Судини перев’язують кетгутом. Перев’язка кетгутом є профілактикою лігатурних нориць. Після перев’язки великих судин джгут або бинт видаляють. Кровотечі, що з’явилися, прошивають кетгутом. У лігатуру треба брати менше тканин, щоб у рані було менше некротизованих тканин. Ампутацію слід закінчувати протезуванням. Термін його має бути максимально наближений до моменту ампутації. Хворого, якому належить ампутація кінцівки, необхідно підготувати не тільки фізично, але й психологічно. Він повинен усвідомити, що після ампутації зможе брати активну участь у трудовому та громадському житті. Щоб реалізувати вимоги максимального наближення протезування на момент операції запропоновано метод раннього ходіння в постійному протезі.

Після операції настає період реабілітації. У поняття реабілітації входять функціональне відновлення: повне відновлення та компенсація при обмеженому або відсутньому відновленні; пристосування до повсякденного життя; прилучення до трудового процесу; диспансерне спостереження за реабілітованими. працю на новому робочому місці зі зміненими умовами, але на тому самому підприємстві. Розрізняють три основні типи реабілітації. Перший це медична реабілітація. Вона включає лікувальні заходи, спрямовані на відновлення здоров’я хворого. У цей час здійснюється психологічна підготовка потерпілого до необхідної адаптації, реадаптації чи перекваліфікації. Медична реабілітація починається з моменту звернення хворого до лікаря, тому психологічна підготовка потерпілого знаходиться в компетенції лікаря. Другий — соціальна реабілітація. Головне завдання лікаря в цьому випадку полягає в тому, щоб навчити інваліда користуватися найпростішими, переважно побутовими пристосуваннями. І нарешті, останній вид – професійна реабілітація. Головною метою вона ставить підготовку інваліда до трудової діяльності. Час, що минув від медичної реабілітації до професійної, має бути мінімальним. У цій реабілітації поєднуються успіхи медичної та соціальної реабілітації. В даний час встановлено, що раціональна праця покращує серцево-судинну діяльність та кровообіг, а також обмін речовин. У той час як тривала нерухомість призводить до атрофії м’язів та передчасного старіння. Тому надзвичайно великого значення в процесі лікування набуває трудотерапія.

Сучасна медицина володіє рядом засобів, що попереджають розвиток в пошкодженій кінцівці гнійної інфекції, що є найчастішим показником для її ампутації. .

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *