Алегоричні образи в описі В. Дрозда «Білий кін Шептало»
Реферати

Алегоричні образи в описі В. Дрозда «Білий кін Шептало»


Я навчився чути, бачіти —

у моїх творах з’явилася тема життя.

В. Дрозд

В канву до літературного автопортрета В. Дрозд створив село, босоніж дитинство, в якому були і біль, і радість, важливий батьковий твір, сильний читач, який «з Харкова, з Києва підіймався до них». , безмежні поклони, «каламутні» дороги, різні перипетії, що випали на його долю. Чарівне світло села наповнювало його душу і серце, вигукуючи повінь дум, з часом ставши твоєю безмежною весною, черпаючи свою творчість. сила від таких вин, до цих коренів, неначе оживляло душу, давало натхнення, гризло нас голими…

З-під пера письменника створюють різні жанри: описи, оповідання, романи, повісті, начебто отримують полярні оцінки: хтось їх критикує, хтось добре «кидає написане в темне смітник», хтось знає, що вони оригінальні й неповторювані, та й сам письменник неповторний: «Не хочу бути таким, як вуса», для нового — першим для всього є правда і більше за правду. Показовою для цього стилю є позиція В. Дрозда, що входить в нашу літературу в останню годину і активно проявляється в рядку деяких сучасних письменників. Для цього стилю — постмодернізм (лат. post — пост і фр. modern — модерн).

«Білий рід шепотів» є одним із перших творців міцви, написаної тир рокі, якщо ми поставимо під жорсткий контроль цензури, наша наука (не лише література) спочатку розвинеться в умах практично нової свободи. Відомо, що бе-які обмежування. За кілька років українська література подолала тематичну неузгодженість, і виник такий жанр, як родовий роман. Були й теми, які стали популярними під час радянських годин: правда комуністичної ідеології, радянський патріотизм, соціалістичний спосіб життя тощо. Розвиваються актуальні проблеми сьогодення, оголошується моральне та духовне оновлення нашого суспільства, створення еротичної тематики; набувай нове розуміння «художності літературної творчості». Мистецьке мистецтво художньої творчості розглядається як гармонія гармонії та форми. Правдивість і глибина образу життя практично гніваються в одному розумінні.

Скористаємося прикладом нових творінь, щоб викликати «Білий кін Шептало». Головна повага варто має бути зосереджена на образах і характеристиках їх творінь, акцент на алегорії, оскільки вона пронизує весь телевізор і допомагає читачеві зрозуміти, хто є хто. Головним героєм опідання є білий кін Шептало, в алегоричному образі такого письменника вселяє надвитончений особливий період «застою». Шепотіла часто його дитинство, якщо при цьому з матір’ю «великими по зелені трояндовими дорогами, вдивляючись у зелений день хащ, заходячи по коліна в жовті лисячі ромашки…». Річки «пахли молоком і стайнями». Мати розповідала Шепталу про гордих білих коней, що «на ешафоті працювали, як народились і великі», а люди гукали на їхню горду поставку й аплодували.

Долі минули… Змінився оточення життя… Люди відродилися… Провівши білий камінь до «табору бригади», здається, що до нас ставляться, як до безликих натівських особистостей. На водопою смерди зразу йдуть, зразу сіно їдять, у привітної матері вуса Степана відвойовують. Про це іноді краще говорити голосно. Проте Шепталов це не цікаво. Більше того, вина переконання, які, вживши лише кілька завдяків до школи, маю химерну частку. Кін — гордий, здобутий мовчазний. Степана підставляють до нового плечем.

Минає година, а до коня все частіше приходять думки про тих, «що люди рано вранці ламаються» (Степан дозволяє собі бити білого червоного!). Прошепотів своє «я» і передумав, що треба назвати, «вітер не поб’єш, краще, розумніше» вдайся швидше, але вільніше, щоб менше бути в душі. Ми боїмося, щоб люди не лаялися в фальші в поведінці йоги, не пам’ятали обманливого послуху, що тягне гобліна.

Повага собі, спостерігаючи за своїм «Я», твердість характеру виявляється лише в тому випадку, якщо «нагнувши ватними руками голову коня, тихо накинувши недоуздок і тихенько принюхавшись до себе». Протестуючи проти приниження (а воля в душі росла й розширювалася!), Кін «загострювався з нелюдською силою, звивався наприкінці нагоди, дико дзвонив на ногах і біг так, гей, ніяк».

I вісь вин у дикій природі. Використовуючи такий художній засіб, як нагромадження слів, письменник ввести в текст міні-опису довкілля, що поглює психологічні характеристики того, хто володів своєю волею: «небо над Шепотою опустилося, тріснуло; трави зачарували його духом»; крізь яки, мийте вина, пробираючись по воді «чиста, прекрасна білизна». Вір думок, гадання… І вісь пішових дощок, і емоції десь виникали. Кидай не великий, не ішов, а пливи туди, в табір. Гірка радість збентежила Його. Він не хотів бути конем, а вдягнув шубу в калюж і став сіримом Як вуса!

Чим ближче було вино до школи, тим більше було його бажання бити Степана, бачити тріск батога на самоті…

Штейн (алегоричний образ погодинної системи) покликала Його до себе. Шепче підішов ближче, відчуваючи дружнє хропіння коней, встромляє голову в паркан зграї і починає мріяти…

Правдиве тлумачення В. Дроздом доби тоталітарного режиму, який, зробивши спрагу вільного життя, знищить мої знання про одну зі скупих сторін в історії нашої держави.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *