Алегоричні образи у творчості Лесі Українки «Світанок світла»

ХІХ століття ХІХ століття в Україні — час особливо жорстокого засилля царської бюрократії. У розпал глухої самодержавної реакції Леся Українка зависла над місцем народу в напрузі. Вон пише вірші, для тих, хто пасивно домагається частки свого сімейного життя, закликає до активних дій, до боротьби за нове життя. Одним із таких віршів є «Світанні вогні».

Твір починається з картини темної ночі, ніби своїми чорними крилами вкрила нащадків людей.

Алегорично темної ночі поет передає задушливу атмосферу, важкий моральний табір людини для царя:

Побачи мені уві сні милий кліщ…

Яка важка темрява,

Спимо всі, як у могилі.

Силою подолати владу темряви і засвітити світанок вільного життя, Леся Українка піддається трудящим людям. Через алегоричний образ передсвітальних вогнів поет передає надію на волю, віру у світло завтрашнього дня:

Досвітні пожежі, переможні, уроки,

Вони прорізали темряву ночі,

Більше сонним змінює сон, —

Досвітні вогні вже горять,

Цим сяють їхні люди працюють.

Автор дав ліричному герою поезії рис передових людей тієї години: глибоке співчуття до страждань народу, силою любові до нового, бажанням пробудити його до важливого сну. До того і бродить він до всіх «…хто живий, в кого думка встала», кличе їм:

Не борись із яскравим місяцем, —

Попередньо розпалений вогонь,

Якби світанок не вдарив.

Сама ідея вірша «Зоря світла» була навіяна цим монолозом-закликом. Цей вірш є ознакою суспільно-політичної лірики. За їх ідейним звучанням твір Лесі Українки звертається до вірша І. Франка «Каменярі». Образивши вас, створіть віру в світло майбутнього народу праці.

Борис Грінченко назвав цей вірш, взявши з назви альманах української поезії для масового читача. А в 1913 році газета «Рабочая правда» одночасно з некрологом йоги включила рок. Сама поезія «Світанок» задушила багатьох композиторів і художників на створення нових оригінальних творів.