Реферат - Ціннісні орієнтації та сенс життя
Химия

Реферат — Ціннісні орієнтації та сенс життя


Скачати реферат: Ціннісні орієнтації та сенс життя

План реферату

Передмова
1. Проблема сенсу життя у науці
2. Проблеми сенсу життя.
3. Особистісне розуміння сенсу життя.
4. Роль людини у формуванні ціннісних орієнтацій.
Висновок

Передмова

Проблемі сенсу життя вже багато століть. Цю тему

вивчають соціологи, психологи, етики, естетики та філософи. Але однозначної відповіді на це питання немає й досі. Звідси цілком правомірним є висновок про неможливість умоглядної відповіді на питання про сенс життя, оскільки це питання не так теоретичне, як життєво-практичне.

1. Проблема сенсу життя у науці

Роздуми над проблемами сенсу життя, не можна ігнорувати ту первісну сферу, в якій вона як проблема може не усвідомлюватись, але в якій вона назріває саме як проблема. Сфера ця-повсякденність.

Людина і тільки вона сама визначає своє призначення та сенс життя. Пошук мети життя має у своїй основі думка про цінність людського життя, причому цінності як самої людини, але й суспільства, іншим людям.

Визнаючи значення проблеми пошуку сенсу життя кожному за індивіда, ряд сучасних філософів і психологів категорично заперечують можливість постановки цієї проблеми загальнотеоретичному плані, філософському аспекті. Існує лише сенс конкретного людського життя. Втрата його рівносильна смерті.

Уявлення про сенс життя в кожної людини своє. Але в цих індивідуальних уявленнях неминуче є загальне, обумовлене цілями та інтересами суспільства, до яких належить людина.

Питання сенс життя людини – ключова світоглядна проблема. Від її вирішення залежить спрямованість його соціальної діяльності. Не випадково релігія та ідеалізм з найдавніших часів боролися проти матеріалізму саме з питань сенсу життя. Якщо Бог вдихнув у людину життя, значить, сенс життя, і призначення людини полягає в тому, щоб жити заради прославлення свого творця, — такий вихідний пункт будь-якої релігії при всій різниці віровчень і догм.

Атеїсти завжди вели боротьбу з релігійними уявленнями про сенс життя.

Людина сама, а чи не за велінням долі визначає своє призначення, будує своє життя. Це призначення, однак, ніяке інше, ніж те, яке людина сама вибрала для себе, виходячи зі своєї природи, своїх здібностей і прагнень, писав Л. Фейєрбах.

Сенс життя людини не можна шукати поза його життям. Це наголошував ще Гегель. «Все, що я хочу, — писав він, — найблагородніше, найсвятіше, є моя мета; я маю в цьому бути, я мушу це схвалювати, я повинен знаходити це хорошим. З усіма самими пожертвуваннями завжди пов’язане почуття задоволення, завжди пов’язане якесь знаходження себе». Правильно визначити зміст свого життя – це означає знайти самого себе.

2. Проблеми сенсу життя.

Проблема сенсу життя має низку аспектів: філософський, соціологічний, етичний, релігійний, соціально-психологічний. Основним є соціологічний, бо він розкриває залежність сенсу життя від суспільних відносин, до яких включено соціальний об’єкт, і показує, що саме суспільні відносини дають простір або, навпаки, гальмують здійснення життєвих цілей.

Сенс людського життя не можна зрозуміти і пояснити, якщо замикатися у вузькій сфері етичних категорій, бо сенс і призначення людини виявляються лише в практичній діяльності щодо зміни навколишнього світу, лише у суспільній практиці реалізуються ціль та знання людини.

Сенс і мета людини полягає у зміні навколишнього світу заради задоволення її потреб, це незаперечно. Але, змінюючи зовнішню природу, людина змінює і свою власну природу, тобто змінює та розвиває самого себе!

Етапи розвитку особистості.

Досліджуючи процеси розвитку особистості, ми розглядаємо ряд рівнів аналізу сенсу життя («призначення») людини:

розвиток як сенс життя, як самоціль

всебічний розвиток як сенс життя нового типу особистості

самореалізація людини як діяльне виконання, здійснення нею

свого призначення.

Сенс життя виступає найбільш гнучкою характеристикою та матеріальних та духовних потреб. Зрештою, сама система потреб визначається змістом життя: якщо такою є множення особистого багатства, то, природно, це веде до гіпертрофованого розвитку матеріальних потреб. І, навпаки, духовний розвиток, що став метою життя, панує в структурі особистості відповідних духовних потреб.

Сенс життя визначається, передусім, конкретними історичними умовами, інтересами та потребами, загальними історичними завданнями цього класу. Зрештою, сенс життя визначається об’єктивно існуючою системою суспільних відносин.

3. Особистісне розуміння сенсу життя.

Ніхто і ні що не позбавить людини необхідності будувати сенс свого життя, як будують будинок, як саджають дерева навколо нього.

Справжнє розуміння сенсу життя є наслідком високого розвитку та зрілості самосвідомості. Тут люди розуміють не тільки свій суб’єктивний світ і не тільки й не так пізнають свою відносну самостійність, автономність, особистість, а й пізнають об’єктивні суспільні відносини.

Справжнє розуміння сенсу життя передбачає передбачення; попередження подій життя. Воно безпосередньо впливає на весь хід життя. У діяльності носіїв справжнього розуміння сенсу життя є нерозривний зв’язок часів. Їх минуле – це минуле, безповоротно що у небуття, а свій власний досвід, продовжує впливати протягом усієї їх життя.

Все це говорить про те, що люди стають носіями справжнього розуміння сенсу життя внаслідок осмислення свого соціального буття та дійсності.

4. Роль людини у формуванні ціннісних орієнтацій.

Людина, яка переслідує високі ідеали і цілі, енергійно втручається в життєві процеси, прискорюючи їх, свідомо вносить у дійсність красу, гармонію добра, стаючи, при цьому морально красивими. Наукове розуміння сенсу життя зберігає безпосередню наочність життєвих явищ, стаючи, схоже на почуття прекрасного.

Сенс людського життя (у найширшому розумінні) полягає, отже, у соціальній діяльності, у якій відбувається опредмечивание діяльної сутності людини і яка спрямована не так на споживання, але в перетворення. Задовольняючи свої потреби, людина цим розвиває їх, що є основою розвитку змісту життя. Однак цілі самі по собі не можуть наповнювати життя людини змістом і щастям, бо робити – це ще не дійсність, а лише можливість.

Вона має об’єктивну значимість, сенс лише остільки, оскільки висловлює закономірності реального життя, має бути перетворена на щось реальне, матеріальне, тобто. втілитися у процесі діяльності певний результат. Доки цілі не реалізована в конкретній життєдіяльності людей, вона залишиться тільки можливістю, метою-мрією, далеко від об’єктивної дійсності.

Доповідь Н.А. Бердяєва

«Доля людини у світі».

Зараз історія нашої країни, та й усього світу, протікає під знаком нестабільності, хиткості світу. У такій ситуації людина втрачається, її життя, яку він будував роками, руйнується, а ідеали змінюються, змінюються і цілі, і сам сенс життя. Як відомо, історія іноді повторюється, про що свідчить Доповідь Бердяєва, зачитана на З’їзді лідерів Світової Християнської Федерації в 1931р.

Все в сучасному світі перебуває під знаком кризи, не тільки соціальної та економічної, а й культурної, а й духовної кризи, все стало проблематичним. Світ прийшов у рідкий стан, у ньому не залишилося твердих тіл, він переживає революційну епоху і зовні та внутрішньо, епоху духовної анархії. Людина живе у страху більш ніж колись, під вічною загрозою, важить над безоднею. Сучасна європейська людина втратила віру, якою він намагався у минулому столітті замінити християнську віру. Він більше не вірить у прогрес у гуманізм, рятівність науки, рятівність демократії, він усвідомлює неправду капіталістичного ладу і вивірився в утопії досконалого соціального ладу. Уся Європа вражена неймовірними подіями в радянській Росії, охопленій новою вірою, новою релігією, ворожою християнською релігією.

Але в одному сучасна людина оптимістична і сповнена віри, у неї є кумир, якому всі приносять жертву. Тут ми наближаємося до дуже важливого моменту в сучасному стані духовного світу. Сучасна людина вірить у могутність техніки, машини, іноді здається, що це єдине, у що ще вірить. Для його оптимізму щодо цього є, здавалося б, дуже серйозні підстави. Запаморочливі успіхи в нашу епоху є справжнім дивом гріховного природного падіння світу. Людина вражена і пригнічена могутністю техніки, що перевернула все його життя. Людина сама її створила, вона продукт його генія його розуму, його винахідливості, вона дітище людського духу. Людині вдалося розкувати приховані сили природи та використовувати їх для своїх цілей, внести теологічний принцип у дію сил механіко-фізико-хімічних. Але опанувати результати своєї справи людині не вдалося. Техніка виявилася сильнішою за саму людину, вона підкорила її собі. Техніка є єдиною сферою оптимістичної віри сучасної людини, найбільше її захоплення. Але вона ж приносить людині багато гіркоти та розчарувань, вона поневолює людину, послаблює її духовність, загрожує їй загибеллю. Криза нашого часу значною мірою породжена технікою, з якою людина не в змозі впоратися. І це криза насамперед духовна. Природний світ, в якому в минулому звикла жити людина, вже не є вічним порядком.

Ця доповідь була зачитана в 1931 році, зараз 1999, але проблеми практично теж. Тільки тепер вони набагато глибші та серйозніші, на порозі нового тисячоліття людина з головою пішла в технічний світ, світ віртуальної реальності, вигадав собі інший світ. Тоді як реальний світ знаходиться на порозі загибелі. Чи зможуть сучасні науки запобігти цій загибелі? Це питання скоріше риторичне, час покаже.

Висновок.

Питання сенсу життя та ціннісних орієнтацій не вичерпуємо. Кожна наука трактує його по-своєму, але незаперечно впливом геть формування цих понять історичних, соціальних, економічних пріоритетів і політичних процесів. Кожна людина має визначити мету свого життя та визначити свої, і лише свої ціннісні орієнтації. У сучасному світі важко вижити, а ще важче жити гідно. І щоб не стати витратним матеріалом у «машині» соціальних перетворень, потрібно знайти своє місце в житті та суспільстві, визначивши зміст свого життя. Бо відсутність цього сенсу чи його втрата рівносильна загибелі.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *