Бруно Джордано - скачать бесплатно
Химия

Бруно Джордано — скачать бесплатно


Завантажити реферат: Бруно Джордано

Джордано Бруно запропонував принципово нову концепцію світоустрою, яку відразу ж було прийнято в багнети. Зрештою, філософія Бруно привела його на багаття. Головним звинуваченням інквізиторів було твердження про нескінченність світів.

Бруно народився в сім’ї військового в 1548 в місті Нолі, що в неаполітанському королівстві. Про його дитинство мало відомо. Перші десять років пройшли досить безтурботно, наскільки це було можливо за умов жорстоких утисків з боку іспанської влади. Правил неаполітанським королівством герцог Альба, і під його керівництвом із країни вивозилося все, що мало хоч якусь цінність. Але найгіршою була інквізиція, яка всюди переслідувала свободу совісті. Це була реальна влада, яка підкорила собі весь спосіб життя. Люди винищувалися за найменшою підозрою. У цих умовах треба було жити
Джордано Бруно!

У десять років Бруно залишає Нолу і поселяється в Неаполі у свого дядька, який там пансіоном. У 15 років Джордано вступає до домініканського монастиря. Молода людина, яка вже з 12 років вивчала давню і новітню філософію, за час перебування в монастирі отримує величезну кількість інформації з різних галузей знання. Велике враження на нього справляють Емпедокл, Платон, Арістотель, Гребель. Також він знайомиться з Кабалою, читає арабських мислителів, твори Хоми Аквінського та Миколи Кузанського.

Таємно Бруно написав комедію, де сатирично зображалися звичаї суспільства. Говорять, пізніше Мольєр запозичив у нього чимало сцен для своїх комедій.

Рік за роком у свідомості Бруно складалося власне бачення багатьох питань, що, звісно, ​​мало кому подобалося. На нього надходить перший донос. Його звинувачували в тому, що він виніс зі своєї келії всіх угодників і залишив лише Розп’яття. Лише молодість врятувала Джордано.

У 24 роки він отримує сан священика. Відкриваються нові можливості для праці та спілкування. Він читає праці перших гуманістів, знайомиться із книгою Коперника «Про обертання небесних тіл».

Церковному начальству стає відомим «небезпечне ухилення» Бруно, і тому доводиться бігти до Німеччини, відмовившись від сану. Він їде в Нолу, потім у Савону, Турін… Так починаються поневіряння. Тоді ж ним була написана книга «Знамення часу», яка безвісти зникла.

Бруно прибуває до Тулузи, де йому вдається здобути посаду на кафедрі філософії. Тут він не соромиться критикувати Аристотеля, логіку та фізику якого поряд з астрономічною системою Птолемея вважали невіддільною частиною християнської віри. І навіть через чверть століття після спалення Бруно парламент Сорбони ухвалив, що суперечити Аристотелю — те саме, що йти проти церкви. Джордано доводиться зробити висновок, що «істина і справедливість залишили світ відтоді, як думки сект і шкіл стали засобом для існування», що «найжалюгідніші з людей — це ті, хто через шматок хліба займаються філософією».

Бруно перебирається до Парижа, де править король Генріх III, який відрізняється віротерпимістю та прихильністю до наук і мистецтв. Поголос про ерудицію і разючу пам’ять Бруно йде попереду нього, і вище паризьке суспільство приймає його. Однак через невдоволення прихильників Аристотеля йому доводиться залишити Париж. Він вирушає до Англії.

Тут він з’являється в 1583 з прекрасними рекомендаційними листами короля Франції. Його беруть до Оксфордського університету. Маленький темпераментний італієць говорить такі речі, від яких червоніють стіни богословської аудиторії: він говорить про безсмертя душі і тіла, як останнє розкладається і видозмінюється, як душа, покинувши тіло, потім утворює довкола себе нове тіло. «Природа душі, — говорить Бруно, — однакова у всіх істот, і різниця її проявів визначається більшою або меншою досконалістю тих знарядь, які вона має в кожному випадку».

Зрештою «сузір’я педантів» змушує італійського професора припинити свої лекції.

Ось що стверджував Джордано Бруно:

1. Земля має лише приблизно кулясту форму; біля полюсів вона сплющена.

2. Сонце обертається навколо осі.

3. «… земля змінить згодом центр тяжкості та становище своє до полюса».

4. Нерухомі зірки – це такі ж сонця.

5. Навколо цих зірок обертаються, описуючи правильні кола або еліпси, незліченні планети, які нам не видно у зв’язку зі значною віддаленістю.

6. Комети представляють лише особливий рід планет.

7. Світи та навіть їх системи постійно змінюються; вони мають початок та кінець; вічною буде лише лежача в основі їх творча енергія, вічною залишиться тільки властива кожному атому внутрішня сила, поєднання їх постійно змінюється.

Вигнання з Оксфорда Бруно ознаменував книгою, в якій він затаврував грубість, з якою обійшлися з ним, назвавши Оксфорд «вдовою здорового знання». У цьому творі Джордано Бруно виклав свої погляди на будову Всесвіту, і коли вчений Кеплер читав цю працю, то відчував при цьому запаморочення; таємний жах охоплював його при думці, що він блукає в просторі, де немає ні центру, ні початку, ні кінця!

Бруно повернувся до Лондона і протягом двох років написав ще кілька праць: «Про причину, початок всього і єдиного», «Про нескінченне, всесвіт і небесні тіла», «Вигнання торжествуючої тварини», «Таємне вчення Пегаського коня з приєднанням такого ж вчення Сіленського осла», «Про героїчний ентузіазм». Не будемо зараз зупинятись на обговоренні цих книг. Скажімо лише, що проблеми науки і моральності розкрито у них з незвичайною глибиною думки та витонченістю літературної обробки.

У його книгах зла глузування і нищівна іронія поєднуються із захопленням вічними ідеалами людяності та твердою впевненістю в остаточній перемозі істини та справедливості. «Істина є їжа кожної істинно героїчної душі; прагнення до істини — єдине заняття, гідне героя».

У Венеції Джордано Бруно бере в учня якогось патриція, який хотів отримати від свого вчителя якісь особливі магічні знання. Не отримавши їх, учень робить зраду — приводить до будинку вчителя капітана інквізиції. Бруно заарештовано та відправлено до в’язниці. Від колишнього учня посипалися доноси — один страшніший за інший.

Багато чого довелося говорити у своє виправдання. «Я навчаю нескінченності всесвіту як результату дії нескінченної божественної сили, бо було б негідно Божества обмежитися створенням кінцевого світу, в той час як воно має можливість творити все нові і нові незліченні світи. Я стверджую, що існує безліч світів, подібних до нашої землі, яку я уявляю собі, як і Піфагор, у вигляді небесного тіла, схожого на Місяць, Планети та інші зірки.Усі вони населені, безліч у безмежному просторі утворює всесвіт, в якому існує загальне Провидіння, завдяки якому все живе росте, рухається і процвітає це провидіння чи свідомість я розумію в подвійному значенні: по-перше, на кшталт того, як проявляється душа в тілі, тобто одночасно в цілому і в кожній окремій частині, таку форму я називаю природою, тінню чи відображенням Божества. свідомості властива ще інша форма прояву у всесвіті та над всесвітом, саме не як частина, не як душа, а іни м, незбагненним для нас чином.

Під Святим Духом, як пояснив Бруно на допиті, він розуміє душу всесвіту. Від Святого Духа сходить все живе — життя і душа, яка також безсмертна, як незнижена плоть. Життя є розширення, смерть – стиск живої істоти. Бруно весь час наполягає, що все, чого він навчав, він навчав як філософ, а не як теолог, і догматів церковних ніколи не стосувався.

Його відповіді питання інквізиції нагадують відповіді під час уроків катехизи. Однак судді цим не задовольняються. Інквізитор попереджає, що якщо обвинувачений буде завзято відмовлятися від усього, у чому згодом він може бути викритий, то йому не буде чого дивуватися, якщо інквізиція щодо нього вдасться до законних засобів. Тих, хто не хоче пізнати милосердя Боже і християнську любов цієї святої установи, що знаходяться в темряві, інквізиція вправі звертати до світла, а тих, що збилися з істинного шляху, — на шлях вічного життя.

Судді стали загрожувати, і Бруно йде на поступки. Він визнає помилки і обіцяє надалі не допускати їх. Він кається в скоєному і благає інквізиторів дозволити йому повернутися в лоно церкви і випробувати на собі милість Божу.

Джордано Бруно було передано на суд Римської інквізиції, бо Венеціанська інквізиція не наважилася виносити вирок, який, напевно, не привів би до багаття.

27 лютого 1593 року Джордано Бруно було перевезено до Риму. Його визнали вождем єретиків, і вирок було зумовлено. Причому судді чудово усвідомлювали, що судять вони найвищою мірою ерудованої людини, видатний розум якої здатний багато чого змінити.

Бруно мав намір повторити своє зречення і в Римі, але його понад шість років мучили у в’язниці, хоча зазвичай такі справи робилися швидко. Від нього вимагали зречення своїх поглядів без жодних застережень. Але чи може Світло служити Темряві, не загинувши? Бруно було відмовитися від усього, що становило саму суть його самого. В’язниця лише зміцнила його. Він не зміг відмовитись від своєї філософії, бо це означало б змінити Істину. Він лише у релігійних почуттях готовий піти на поступки своїм суддям.

Сам він писав: «Хоробро боровся я, думаючи, що перемога досяжна. спрямовані на те, щоб заслужити визнання майбутнього, є люди, у яких любов до божественної волі така велика, що їх не можуть похитнути жодні погрози. хто мудрий і доброчесний, може бути цілком щасливий, бо він більше не відчуває страждань. Бруно відмовився від своїх колишніх зречень.

20 січня 1600 року відбулося заключне засідання у справі Бруно. 9 лютого він був відправлений до палацу великого інквізитора Мадручі, і там був позбавлений священичого сану і відлучений від церкви. Після цього його передали світській владі, доручаючи їм піддати його «наймилосерднішому покаранню без пролиття крові». Такою була лицемірна формула, яка означала вимогу спалити живим.

Бруно поводився з незворушним спокоєм і гідністю. Тільки один раз він порушив мовчання: «Можливо, ви вимовляєте вирок з більшим страхом, ніж я його вислуховую». На 12 лютого було призначено виконання вироку, але не відбулося. Інквізиція досі сподівалася, що Бруно відмовиться від своїх поглядів. Але Джордано Бруно сказав: «Я вмираю мучеником добровільно і знаю, що моя душа з останнім подихом піднесеться до раю».

17 лютого. День страти. Жодного благання, жодного стогін не вирвалося з грудей Джордано Бруно.

© Реферат плюс



Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *